Христос у Старому Завіті

Пророк Ісая, Юліус фон Каролсфельд

Новий Завіт, починається розповіддю про непорочне зачаття і народження Ісуса Христа, і надалі говорить, передусім, саме про Нього. При цьому новозавітні автори постійно стверджують, що в Христі виконалися старозавітні пророцтва.

Але де саме в Старому Завіті говориться про Христа, і звідки ми знаємо, що це саме про Нього – адже Його ім’я безпосередньо не вказане?

Передусім, потрібно визнати: у Старому Завіті ми не знаходимо таких рядків, які виглядали б математично точними доказами достовірності Нового Завіту. Пророк Ісая чи цар Давид ніколи не казали: “У такому-то році в місті Вифлеємі в Діви Марії народиться син Ісус, Він здійснить багато чудес, а потім буде розіпнутий біля стін Єрусалиму і на третій день воскресне”.

Але хіба було б добре, якби вони так сказали? Навряд чи, адже тоді в людей не залишилося б свободи вибору, а віра припускає вільний вибір: ти можеш прийняти пророчі слова, а можеш їх відкинути.

Саме тому далеко не всі бачать у Старому Завіті пророцтва про Христа. За часів євангелістів саме це питання розділило єврейський народ: одні побачили в Писанні, яке вони знали (адже Новий Завіт ще не був написаний) підтвердження всьому, чому вчили послідовники Ісуса з Назарету, і стали християнами. Інші вирішили, що Він тут ні при чому – саме таке сприйняття досі відділяє юдаїзм від християнства.

Що ж це за пророцтва, в яких можна побачити, а можна і не побачити Христа?

Передусім, треба зрозуміти, що пророцтва про Христа в Старому Завіті – це не окремі вірші чи розділи, а швидше, ідеї, якими наповнене Писання. Наприклад, уявлення про спокутну жертву, кров якої змиває гріх з людини. Інша центральна ідея Старого Завіту – розуміння Бога як єдиного істинного Царя Ізраїлю, Який одного разу стане правити Своїм народом явним чином і підпорядкує Собі при цьому весь світ. Урочистий вигук “Господь царює!” звучить і в псалмах, і в пророчих книгах, і стосується він саме цього часу.

Проте Господь у Старому Завіті невидимий і недоступний для людини – як же Він може зійти на царський престол, поміститися в палаці? Зрозуміло, ізраїльтяни усвідомлювали Його царювання не так матеріалістично. На фізичному престолі, як чекали вони, засяде обраний Господом цар. Оскільки символічно це обрання зображувалося як помазання єлеєм (оливковою олією), то і свого ідеального царя ізраїльтяни називали Помазаником; івритом це слово звучить як “Машіах” (звідси українське “Месія”), а грецькою як “Христос”.

Чи ти Христос? – запитували Ісуса на суді ті, хто найменше був схильний бачити в Ньому Христа (Лк. 22:67). Приблизно так само запитував Христа через своїх учнів Іоанн Хреститель: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?» (Лк 7:19). Таке відчуття, що Месію жителі Палестини в I столітті від Р.Х. чекали майже з тією ж напругою, з якою ми чекаємо незнайому нам особисто людину, з якою домовилися про зустріч. Ну що ж вона запізнюється? Можливо, ось та? Чи ця? Підійти, запитати, чи що…

Звідки ж вони знали про прихід Месії? З Писання, яке сьогодні ми називаємо Старим Завітом. Господь казав Давиду про його нащадка: «Я буду йому батьком, і він буде Мені сином» (2Цар. 7:14). Звичайно, в історичному плані це пророцтво стосується Соломона, улюбленого сина Давида, який і збудував Храм в Єрусалимі. Але земний цар є лише намісником Царя Небесного, і в ідеалі стосунки між ними повинні стати стосунками батька та сина.

До речі, саме через ці слова Господні ізраїльтяни вірили, що Месія, як і взагалі будь-який законний ізраїльський цар, буде прямим нащадком царя Давида. Тому і Матфей розпочинає своє Євангеліє з родоводу Ісуса, тому і ті, хто увірував у Нього, іменували Його “сином Давидовим”.

А Псалтир, що носить ім’я царя Давида, говорить про Бога і царя такими словами: «Сказав Господь Господу моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс 109:1). Вже в євангельські часи цей вірш розумівся як опис стосунків Царя-месії (Христа) і Бога. Цю цитату наводив Сам Ісус, запитуючи фарисеїв: як може Давид називати Месію Господом, якщо Месія – нащадок Давида, тобто його син, як казали в ту пору? Питання збентежило фарисеїв до такої міри, що вони не тільки не змогли на нього відповісти, але і надалі не ставили Ісусові каверзних питань (Мф 22:4-46).

Насправді, тут нам дещо відкривається таємниця, яка не до кінця була ясна навіть найближчим учням Ісуса: Месія, з одного боку, походить за тілом від Давида, а з іншого – незмірно більше за нього. Тобто Він – Людина, але в той же час Він і Бог. Напевно, конкретно-історичний сенс цього псалму, пов’язаний із земними царями, не включав такого складного богословського елементу, але якби йшлося тільки про історичного царя, до чого було б включати цей гімн до складу Священного Писання? Напевно він має і глибше значення.

Багато подібних місць у Писанні вже до часів Нового Завіту сприймалися євреями як месіанські пророцтва, що вказують на грядущого праведного царя. Але яким буде цей цар?

Зрозуміло, усі хочуть бачити своїх царів переможцями. Чи не сказано в тому самому псалмі: «Покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх?» (Пс 109:1). Щось схоже є і в інших пророків: славний образ торжествуючого царя, якому поклоняються і підкоряються його минулі вороги. Але в того ж пророка Ісаї ми зустрічаємо зовсім інший образ: Месію, Який страждає. «Бо Він зійшов пе­ред Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигля­ду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваб­лював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людь­ми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, по­караний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньо­му, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь по­клав на Нього гріхи усіх нас. Він був мучимий, але страждав добро­вільно і не відкривав уст Своїх; як агнець, ведений був Він на заколен­ня, і як агнець перед тим, хто стри­же його, безмовний, так Він не від­кривав уст Своїх» (Іс 53:2-7).

За ці рядки і за багато інших пророцтв про Христа Ісаю навіть називають “старозавітним євангелістом”. Але як же так? Хіба може Месія бути одночасно і переможцем, і переможеним? Суддею і підсудним? Прославленим і зневаженим? Відповіді на всі ці питання були дані світу тільки в Новому Завіті, а старозавітні пророцтва не відкривають нам цієї таємниці повністю, вони – це знаки, що часто виявляються не зовсім такими, якими ти їх собі уявляв. Але їх все ж дуже багато, і той, хто шукає сумлінно, напевно пізнає хоча б деякі з них.

Автор: Андрій Десницький