…Машенько, я думав, ти хороша дівчинка!

Коли підліток усе знає

Коли молоді люди часто сповідуються, особисто знайомі зі священиком, активно беруть участь у житті парафії, – це дуже добре і правильно. Кожна людина, яка приходить у Церкву і знаходить Бога, з часом вливається в общину вірних, у неї з’являються друзі і знайомі на парафії: як миряни, так і священнослужителі. Тому іноді у священика може виникнути відчуття, ніби таким підліткам жодні поради і не потрібні вже, вони все знають і не потребують пастирської втіхи.

Адже от вони, завжди поруч, на видноті: постійно сповідуються, юнаки допомагають у вівтарі, дівчата співають на криласі. З ними все гаразд, чого їм радити? Насправді, у духовному житті завжди є питання і на них мають бути дані правильні відповіді. Пам’ятаю свою церковну юність, коли я на сповіді чекав якоїсь поради від священика і, можливо, не завжди її отримував.

Якщо молода людина соромиться поставити питання, священик може це помітити і вивести людину на розмову. Зрозуміло, що свідомі церковні підлітки намагатимуться розв’язати цю проблему іншим способом – знаходити для себе відповіді в Євангелії, читати духовну літературу. Але ми, священики, повинні намагатися їм допомогти. І пам’ятати, якщо наш підліток регулярно бере участь у таїнствах, молиться, постить, то це не означає, ніби в нього і питань зовсім немає.

Важливо, щоб підлітки завжди мали можливість запитати у свого духівника про те, що їх хвилює. Священику доведеться долати бар’єр з боку підлітка – з посмішкою, коректно, м’яко, на всі питання даючи зрозумілу відповідь, і його слово не має бути відмовкою. Необхідно, щоб між священиком і підлітками був налагоджений живий діалог, і жодних сухих настанов, що переходять у нотації.

Плетіння бісером замість Євангелія

Одне з головних питань – наскільки регулярно підліток читає Євангеліє. Нерідко, запитуючи про це молодь, я чую негативну відповідь. Адже читання Євангелія повинне займати перше місце в духовному житті, і про це священику необхідно говорити.

Одного разу я спілкувався з випускниками дитячих недільних шкіл. Вони там займалися цікавими справами: від єдиноборств до плетіння бісером. А коли я запитав, хто з них молиться, читає Євангеліє, виявилось, що більшість цього не робить. В зв’язку з цим у мене виникло питання: чому ми вчимо в недільних школах? Начебто це місце, де підліток передусім дізнається про Бога, а вже потім – як бісером вишивати.

Священнослужителям необхідно приділяти цьому увагу і поза богослужебною бесідою. Адже, наприклад, у міських великих храмах, особливо Великим постом, складно на сповіді приділити час людині, коли за нею черга в триста чоловік. Тому потрібні саме бесіди в різних формах, і щоб їх проводив священик, а не тільки активні миряни.

Ще один момент – проблема, напевно, спільна для всіх, зокрема для підлітків – коли підготовку до таїнства причастя ми ставимо на перше місце, а саме таїнство відходить як би на другий план. Я дуже часто стикаюся із заявами: «Отче, три канони не встигла вичитати, я причащатися не буду підходити». Так, підготовка важлива, але коли вислизає сенс, вислизає головне – Євхаристія, радість з’єднатися з Христом – це неправильно. Євхаристія – це мета, а підготовка – це засіб. Про це треба говорити з підлітками, злкрема на сповіді.

«Скажи, що маму не слухаєшся»

Коли діти ще маленькі, дорослі іноді формують у них невірне уявлення про те, що таке сповідь. Наприклад, ти чуєш, як бабуся каже онукові: «Скажи, що маму не слухаєшся». Потім онук підходить і транслює це. Я намагаюся з такими бабусями розмовляти, запитую – а може, це не настільки катастрофічно, щоб виносити це на сповідь: абсолютно слухняних дітей не буває.

Взагалі, з бабусями і батьками треба проводити короткі бесіди на тему, чому ми зациклюємо стосунки дитини з Богом на самих себе. Якщо, наприклад, хлопчик або дівчинка відмовилися доїдати порцію за обідом, мені здається, це не привід виносити «проблему» на сповідь. На перших порах батькам важливо налаштувати дитину на почуття вдячності Богові, вселити їй потребу і важливість молитви за батьків.

Одне з перших питань, яке я задаю на сповіді дитині, досить просте: «Чи молишся ти за маму з татом, і чи моляться вони за тебе?» Дитина повинна дорослішати, розуміючи важливість молитви і уміючи бути вдячною Богові. За добру оцінку на уроці, за будь-яку радість – за усе.

«Бог покарає» – це злочин

Важливо не просто показати дитині, в чому вона грішна, а спрямувати її в церковному житті, показати, що Бог її любить. У жодному разі не можна казати, що Бог її покарає, це злочин. Наслідком цього може бути той факт, що у свідомості підлітка Бог сприйматиметься тільки Тим, Хто карає, виключно в негативному сенсі.

Жахливо, коли підліток відчуває лише провину перед Богом, священик на сповіді повинен підказати і вказати шлях, як виправити ситуацію. Пояснити, що гріхи – це не безнадійно, адже будь-який гріх Господь прощає, треба тільки покаятися, і тоді Господь почує і подасть нам допомогу.

Якщо навіть підліток відкрив на сповіді якийсь страшний гріх, в жодному разі священик не повинен своїм видом показати, що він у підлітку розчарувався: «Машенько, я думав, ти хороша дівчинка, а ти от, виявляється, яка!» Який би гріх не був названий, він не має стати перешкодою між священиком і його духовним чадом. З будь-якого гріховного стану є вихід, людині необхідно підказати, як з гріхом боротися, як перестати його скоювати – молитвою і участю в таїнствах.

Саме участю, а не відлученням. Мені пригадується, як один з духівників у вигляді єпитимії радив молитися та читати Євангеліє і часто причащатися. Мені це здається дуже правильним.

Автор: священик Максим Горожанкін