«Дивне» свято

Обрізання Господнє, Бенвенуто Тізі (Гарофало)

14 січня Церква відзначає свято «Обрізання Господнє». Перші свідоцтва про це свято відносяться до ІV століття, хоча святковий канон був написаний лише в VІІІ столітті преподобним Стефаном Саваїтом. Чому і для чого згадується ця подія? У чому її сенс? На ці питання ми і спробуємо знайти відповіді.

«Непомітний» день

Відомий ієрарх і духовний письменник XX ст. митрополит Веніамін (Федченков) дуже точно і в той же час чесно зауважив: «Свято Обрізання зазвичай проходить непомітно. І не знаєш, чи «двунадесяте» те свято чи ні <.>. І взагалі, цього дня якось не відчуваєш нічого яскравого і ясного». Адже і правда, якщо відкрити січневу Мінею – богослужбову книгу, що містить тексти служб, які звершуються в пам’ять святих і свят, можна побачити, що порядок служби на Обрізання Господнє відповідає порядку служб, які звершуються в дні найголовніших церковних свят, званих двунадесятими. І знаходиться Обрізання якраз між двома з них – Різдвом Христовим і Богоявленням. Але якщо 14 січня випадає на буденний день, то храми зовсім не бувають наповненими настільки, як можна побачити це в день Хрещення Господнього (якщо воно також припадає на будні). А для більшості наших друзів, колег і знайомих 14 січня зовсім асоціюється з так званим «старим Новим роком». І все одно, прийшовши в храм напередодні увечері, ми потрапимо на всенічне бдіння, що звершується найурочистішим чином, – от така «непомітна» урочистість.

Чому ж непомітна? Роздумуючи над цим, можна порівняти це свято зі святом, яке теж звершується чотирнадцятого числа, але тільки в серпні – «Винесення чесних древ Хреста Господнього». Останній відомий дуже багатьом, хоча його богослужбовий статус нижчий, ніж в Обрізання. Чому? Бо це «Медовий Спас» – цього дня за традицією освячують мед. А в день Обрізання не освячують нічого. У цього свята відсутня відчутна, так би мовити, матеріальна складова – і це, на жаль, дуже суттєво відзначається на ставленні до нього. Не випадково митрополит Веніамін, продовжуючи свою думку, писав, що навіть «у свідомості вірних це свято – одне із самих затінених, точно і не свято воно для богомольців».

Перевірка знань

Але непомітне – не означає неважливе. Можна сказати, що свято Обрізання Господнього є перевіркою наших знань про Священне Писання – особливо Старий Завіт. Укладаючи завіт з праведним Авраамом, Господь дає веління: «Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі… Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним. Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій» (Бут. 17:10-14). Обрізання – знак завіту і присвячення Богові, символ приналежності до нащадків праведного Авраама. Для старозавітного Ізраїлю обрізання дитини, що звершувалося на восьмий день після народження, було найбільшою подією. Цього дня дитині давалося ім’я і хлопчик ставав частиною обраного народу. Усе це було звершено і над Немовлям Христом: «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі» (Лк. 2:21).

Тепер ми знаємо, чому обрізання було таким важливим для ізраїльського народу. Але виникає наступне запитання.

Навіщо обрізання Христу?

Христос явився у світ, щоб свідчити про виконання завіту – Бог не залишив Свого народу, настав час спасіння. Христос як Людина підкоряється закону, що накладався на всіх нащадків Авраамових, – Сам приймає обрізання.

Але ж Спаситель не лише Людина, але і Син Божий. Хіба це не скасовує необхідність обрізання? Сам Христос говорить: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5:17).

Святі отці Церкви бачили в обрізанні Христа і важливий богословський сенс. Прийняти обрізання може тільки людина з плоті і крові. А це означає, що і Христос був саме таким – людиною в повному розумінні цього слова, в усім подібній до нас, крім гріха. Цей аргумент використовувався в полеміці проти докетів (від старогрецького слова «докео» – «здаватися»), які вважали, що Христос став людиною лише примарно, і Його плоть була не справжньою.

Окрім цього, прийняття обрізання стало вказівкою на прийдешні страждання Спасителя: підкоряючись закону, зазнаючи біль обрізання, Христос провіщатиме хресні страждання і смерть. Обрізання було також символом відсікання гріховних пристрастей: приймаючи обрізання, Господь свідчив про те, що Він прийшов, щоб допомогти нам здолати, відсікти наші гріхи.

Для чого це нам?

Якщо після рятівного подвигу Господа Ісуса Христа тілесне обрізання втратило свій сенс, то для чого ми все це згадуємо? Дійсно, християнам не потрібне обрізання, бо в Новому Завіті воно було замінене Хрещенням. У Хрещенні ми, за словом святого апостола Павла, «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2:11). Дуже добре думку апостола розвиває і пояснює преподобний Іоанн Дамаскин: «Як обрізання відсікає даремний (тілесний) надлишок, так і Святе Хрещення в нас обрізує гріх».

Ми не потребуємо тілесного обрізання, але для нас зберігається його духовний сенс – відсікання гріховних пристрастей. Народившись через Таїнство Хрещення в нове життя з Богом, ми повинні відкидати все гріховне і боротися з пристрастями. Щоб благодатне зерно Боже, посіяне в нас при Хрещенні, проросло і дало свій плід, треба обробляти свою духовну ниву: прополювати бур’яни пристрастей і зрошувати ґрунт душі водами чеснот.

Тому день Обрізання Господнього стає ще і нагадуванням про боротьбу з пристрастями для всіх нас. Відомий духовний письменник XX ст. ігумен Нікон (Воробйов) так і каже про це у своїй проповіді: «Ми повинні постійно, щодня, можна сказати щохвилини здійснювати над собою цю духовну операцію». Усе Священне Писання зображує картину боротьби людини з гріхом, перемога в якій досягається тільки через рятівний подвиг Господа Ісуса Христа. Він бажає, щоб кожен з нас приєднався до цієї перемоги, розділив її з Ним.

І знову ж таки, не випадково день Обрізання завжди припадає на Святки – період від Різдва до Хрещення Господнього. Святки – це час радості, і ніщо не повинне цю радість затьмарювати. Щоб наша радість не затьмарилася, видалятимемо від себе усе гріховне. Обрізання – не просто спогад про дуже давні події, це нагадування про те, як здійснюється наш спасіння.

Будь-яке церковне свято (а тим більше таке значуще, як Обрізання Господнє) – це ще один привід прийти в храм. Обрізання завжди звершувалося в колі родичів і близьких друзів, які приходили, щоб розділити з батьками радість про новонародженого. А для християнина – який отримав духовне обрізання в Хрещенні – храм є кращим місцем, де можна побути в колі інших християн, духовних родичів і друзів, що прославляють Христа.

Автор: священик Василь Куценко

Див. також: