Хрещення Господнє. Богоявлення

До Свого тридцятирічного віку Господь Ісус Христос жив зі Своєю Матір’ю в містечку Назарет. Допомагаючи Йосифу в теслярській роботі, Він нічим Себе не проявляв, і люди вважали Його за сина Йосифа. Але от наблизився час Йому почати Своє громадське служіння. Тоді Бог повеліває пророку Іоанну Хрестителю, який жив у пустелі, виступити зі всенародною проповіддю покаяння і хрестити в Йордані всіх, хто кається, на знак їх бажання очиститися від гріхів. Місце, де пророк Іоанн почав служіння, називалося “Пустелею Юдейською”, що лежала на західному узбережжі Йордана і Мертвого моря.

Євангеліст Лука повідомляє цінні історичні відомості про цей переломний історичний момент, а саме, що в той час Палестина, яка входила до складу Римської Імперії, управлялася чотирма правителями, тетрархами. Імператором тоді був Тиверій, син і наступник Октавіана Августа, за правління якого народився Христос.

В Юдеї замість Архелая управляв римський прокуратор Понтій Пилат; у Галилеї – Ірод-Антипа, син Ірода Великого, який дав наказ побити немовлят у Вифлеємі; другий його син, Филип, управляв Ітуреєю – країною, розташованій на сході від Йордану і Трахонітідою, розташованій на північному сході від Йордану; у четвертій області, Авилинії, що примикала з північного сходу до Галилеї, управляв Лисаній. Первосвящениками в цей час були Анна і Каяфа. Первосвящеником був, власне, Каяфа, а його тесть Анна, або Анан був відсторонений цивільною владою від посади, натомість користувався серед народу авторитетом і пошаною, і тому розділяв владу зі своїм зятем.

Євангелісти називають Іоанна Хрестителя “гласом вопіющого в пустелі“, бо Він голосно взивав до людей: “Приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому” (Лк. 3:4). Слова ці взяті з промови пророка Ісаї, де він утішає Єрусалим, кажучи, що кінчився час його приниження, і скоро з’явиться слава Господня, і “побачить усяка плоть спасіння Боже” (Ісаї 40:5). Пророцтво це Іоанн Хреститель (Ін. 1:23) пояснює у вигляді прообразу: під Господом, Який простує на чолі Свого народу, що повертається з полону, мається на увазі Месія, а під вісником – Його Предтеча, Іоанн. Пустелею ж у духовному сенсі є сам народ ізраїльський, а нерівності, які потрібно б усунути як перешкоди до приходу Месії, – це людські гріхи і пристрасті; от чому суть усієї проповіді Предтечі і зводилася до одного, власне, заклику: “Покайтеся!” Це прообразне пророцтво Ісаї. Останній із старозавітних пророків, Малахія висловлюється прямо, називаючи Предтечу “Ангелом Господнім”, який готує шлях Месії.

Свою проповідь про покаяння Іоанн Хреститель обумовлював наближенням Царства Небесного, тобто Царства Месії (Мф. 3:2). Під цим Царством Слово Боже розуміє звільнення людини від влади гріха і вселення праведності в її серці (див. Лк. 17:21). Природно, що благодать Божа, вселяючись у серця людей, об’єднує їх в одне суспільство, або Царство, що іменується ще Церквою (див. Мф. 13:24-43, 47-49).

Готуючи людей до вступу в це Царство, що відкриється незабаром з приходом Месії, Іоанн усіх закликає до покаяння, а тих, хто відгукнувся на цей заклик, хрестив хрещенням “покаяння для прощення гріхів” (Лк. 3:3). Це ще не було благодатне християнське хрещення, а лише занурення у воду, як символ того, що той, хто кається, бажає очищення від гріхів, подібно до того, як вода очищає його від тілесної нечистоти.

Іоанн Хреститель у пустелі, Хосе Леонардо

Іоанн Хреститель був строгим подвижником, який носив грубий одяг з верблюжого волоса і живився акридами (рід сарани) та диким медом. Він помітно відрізнявся від сучасних йому наставників юдейського народу, а проповідь його про наближення Месії, приходу Якого багато хто так напружено чекав, не могла не привернути загальної уваги. Навіть юдейський історик Йосиф Флавій свідчить, що “народ, захоплений вченням Іоанна, стікався до нього у великій кількості” і що влада цього чоловіка над юдеями була такою великою, що вони готові були зробити за його порадою все, і навіть сам цар Ірод [Антипа] боявся влади цього великого учителя. Навіть фарисеї і саддукеї не могли спокійно дивитися на те, як народ масами йде до Іоанна, і самі були вимушені піти в пустелю до нього; але навряд чи всі вони йшли з щирими намірами. Тому недивно, що Іоанн зустрічає їх строгою викривальною промовою: “Поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?” (Мф. 3:7). Фарисеї майстерно прикривали свої вади точним дотриманням суто зовнішніх приписів Мойсеєвого закону, а саддукеї, вдаючись до тілесних втіх, відкидали те, що суперечило їх способу життя: духовний світ і загробну відплату.

Іоанн викриває їх гордовитість, їх упевненість у власній справедливості і вселяє їм, що надія на їх походження від Авраама не принесе їм жодної користі, якщо вони не створять плодів, достойних покаяння, “бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь” (Мф. 3:10; Лк. 3:9), як ні на що не придатне. Істинні чада Авраамові не ті, хто походять від нього за тілом, але ті, які житимуть у дусі його віри і відданості Богові. Якщо не розкаєтеся, то Бог відкине вас і покличе на ваше місце нових дітей Авраамових за духом (Мф. 3:9; Лк. 2:8).

Збентежені суворістю його промови, люди запитували: “Що ж нам робити?” (Лк. 3:11). Іоанн відповідає, що необхідно творити справи любові і милосердя та утримуватися від всякого зла. Це і є “плоди, достойні покаяння”, – тобто добрі справи, протилежні до тих гріхів, які вони чинили.

Тоді був час загального очікування Месії, причому юдеї вірили, що Месія, коли прийде, хреститиме (Ін. 1:25). Недивно тому, що багато хто став задаватися питанням, чи не Христос сам Іоанн? На це Іоанн відповідав, що він хрестить “водою на покаяння” (Мф. 3:11), тобто на знак покаяння, але за ним йде Сильніший за нього, Якому він, Іоанн, “недостойний понести взуття Його“, як це роблять раби для свого пана. “Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем” (Мф. 3:11; Лк. 3:16) – у Його хрещенні діятиме благодать Духа Святого, як вогонь, що спалює всяку гріховну скверну. “Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим” (Мф. 3:12; Лк. 2:17), – тобто Христос очистить народ Свій, як хазяїн очищає свій тік від полови і сміття, пшеницю ж, тобто тих, хто повірив у Нього, збере у Свою Церкву, як у житницю, а всіх, хто відкидає Його віддасть на вічні муки.

Тоді серед іншого народу до Іоанна прийшов Ісус Христос з Назарета Галилейського, щоб хреститися від нього. Іоанн ніколи до цього не зустрічався з Ісусом і тому не знав Хто Він. Але коли Ісус підійшов до нього для хрещення, то Іоанн, як пророк, відчув Його святість, безгрішність і безмежну перевагу над собою, і тому в нерозумінні заперечив: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?” – “Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду“, – лагідно відповів Спаситель (Мф. 3:14,15). Цими словами Господь Ісус Христос хотів сказати, що Він, як родоначальник нового, відродженого Ним людства, повинен був Власним прикладом показати людям необхідність усіх Божественних постанов, зокрема хрещення.

Проте, “охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води” (Мф. 3:16), бо Йому не було потреби сповідуватися, як робили це інші, хто хрестився, залишаючись у воді під час сповідання своїх гріхів. Охрестившись, Ісус, за словами Євангеліста Луки, молився, очевидно, про те, щоб Отець Небесний благословив початок Його служіння.

І ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього” (Мф. 3:16). Очевидно, Духа Божого побачив не лише Іоанн, але і народ, який був при цьому, оскільки мета цього дива була явити людям Сина Божого в Ісусі, Який перебував доти в невідомості. Згідно з Євангелістом Іоанном, Дух Божий не лише зійшов на Ісуса, але і залишився на Ньому (Ін. 1:32).

Дух Святий з’явився у вигляді голуба, бо цей образ найбільш личив Його властивостям. За вченням святого Іоанна Златоуста, “голуб є особливо лагідна і чиста істота. А оскільки Дух Святий є Дух лагідності, то Він і з’явився в цьому вигляді”. За поясненням Кирила Єрусалимського, “як при Ної голубка сповістила припинення потопу, принісши оливкову гілочку, так і тепер Дух Святий сповіщає розрішення гріхів у вигляді голуба. Там гілочка оливкова, тут милість Бога нашого”.

Голос Бога Отця: “Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. 3:17), – вказав Іоанну Хрестителю і присутньому народу на Божественну гідність Того, Хто хрестився, як на Сина Божого у власному сенсі, Єдинородного, на Якому вічно перебуває благовоління Бога Отця; і в той же час ці слова були відповіддю Отця Небесного на молитву Його Божественного Сина про благословення на великий подвиг спасіння людства.

Хрещення Господнє Східна Церква святкує 19 січня, іменуючи це свято Богоявленням, оскільки в цій події явила Себе людям уся Пресвята Трійця: Бог Отець – голосом з неба, Бог Син – хрещенням від Іоанна в Йордані, Бог Дух Святий – голубом, Який зійшов на Ісуса Христа. Свято Богоявлення, нарівні зі святом Пасхи, є найдревнішим християнським святом. Воно завжди зустрічається християнами з великим натхненням, бо нагадує про їх власне хрещення, чим спонукає глибше усвідомити силу і значення цього таїнства.

Для християнина, каже подвижник Церкви перших віків Кирил Єрусалимський, води хрещення є “і труною, і матір’ю”. Труною для його колишнього гріховного життя поза Христом і матір’ю його нового життя в Христі і в Царстві Його нескінченної правди. Хрещення – двері з царства пітьми в Царство світла. Хто хрещений у Христа, той і одягнений у ризу Христової праведності, уподібнюється Йому, стає учасником Його святості. Сила хрещення полягає в тому, що той, хто приймає хрещення, отримує здатність і силу любити Бога і своїх ближніх. Ця християнська любов спонукає християнина до праведного життя і допомагає йому долати прихильність до світу і його гріховних насолод.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант) (з циклу: “Нотатки“)

Усе по темі: Богоявлення