Приклад Закхея

Чому ще може нас навчити історія про навернення Закхея? – Що не можна завчасно засуджувати людей, як прийнято казати, до «пекельних мук»: «Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5). Бо в цієї людини можуть бути особливі стосунки з Богом, які залишатимуться невидимими для її оточення, а часто, до певного часу, для неї самої. Так це сталося і у випадку із Закхеєм. Навряд чи хто з тодішніх єрихонських жителів міг здогадуватися, що саме цей чоловік для багатьох наступних поколінь стане прикладом щирого навернення людини до Бога. Що ж особливого було в Закхеї? – Він був чесним перед самим собою, він розумів, що він – грішна людина, а також хотів навернутися до Бога, тобто доторкнутися до чогось чистого, неоскверненого, справжнього, чому і вдерся на смоковницю (саме вдерся, бо в смоковниці дуже гладка кора і на неї не так легко залізти), щоб побачити краєм ока, доторкнутися до чогось… що так бракувало в його житті. Для Господа цей благородний рух Закхеєвого серця не залишився не поміченим, і це не дивно, бо «той, Хто створив вухо, чи не почує? І той, Хто створив око, чи не побачить?» (Пс. 93:9).

«Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів» (Лк. 19:8), – цими словами Христос нагадав Закхею про завіт, який Він уклав з Авраамом, його далеким предком, і те, що та угода стосувалася безпосередньо Закхея і його домочадців. Господь пам’ятає і про кожного з нас, адже ми всі створені за Його образом і подобою (див. Бут. 1:26), і Він, як батько з притчі про блудного сина, видивляється кожного грішника, щоб при його наверненні ввести назад в Отчий дім.

Але щоб це сталося, треба опам’ятатися, як це зробив блудний син (див. Лк. 15:17), тобто збагнути, що в моєму житті, щось не так і я не хочу далі так жити, а після цього видертися на смоковницю, як це зробив Закхей (див. Лк. 19:4), тобто піднятися над метушнею світу цього, щоб побачити Бога, Який завжди знаходиться біля нас. А далі… все залежить від нас: чи приймемо ми Христа до оселі власного серця, тобто чи поставимо Його святі заповіді на перше місце у своєму житті, щоб саме вони стали нашими життєвими орієнтирами, а також, чи зможемо ми відкинути все те, що заважає нам слідувати обраним шляхом, як це зробив «старший над митарями» Закхей: «Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо» (Лк. 19:8).

Закхей вмить став бідним, те, що складало основу його життя, він не вагаючись відкинув, проте отримав незрівнянно більше: життя вічне. Чи багато людей готові вчинити як Закхей: порвати зі старим життям і почати нове? – Перед цим запитанням рано чи пізно постає кожна людина і давати відповідь на нього вона повинна сама, своїм власним життям.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці