Батьківські обійми

Справжнє покаяння, тобто переосмислення свого життя, визнання своїх гріхів та твердий намір виправитися на краще, неможливе без упокорення. Це прекрасно ілюструє блудний син з однойменної Христової притчі: «Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого» (Лк. 15:17-20).

Не треба багато розуму та зусиль, щоб зрозуміти, що в тебе кепські справи, коли ти не можеш насититися навіть свинячим їдлом. Значно більше зусиль (та й розуму) потрібно для того, щоб визнати, що основною причиною твоїх власних негараздів є ти сам, і щоб вийти з цього скрутного становища, на кшталт блудного сина, потрібна стороння допомога, про яку треба просити, благати і не чекати, що хтось, змилосердившись, допоможе тобі.

Так що молодший син з цієї притчі був блудним, загубленим, проте, на його щастя, не зовсім бездумним – у нього вистачило здорового глузду, щоб опам’ятатися, зрозуміти свою провину, упокоритись, тобто переступити через власну пиху, гордість і повернутись до отчого дому, де на нього чекала любов Христова, «яка перевищує розуміння» (Еф. 3:19).

Напевно, найкраще це зможе проілюструвати історія, яку колись написав італійський священик Бруно Ферреро:

Серце Бога

Вчителька недільної школи розповідала дітям притчу про блудного сина. Однак, діти були дуже збуджені і не уважні. Отож вона попросила їх своїми словами переказати зміст щойно почутої притчі.

Один з учнів зробив це так: «Чоловік мав двох синів. Молодший син не хотів жити з батьком й одного дня залишив дім і родину, забравши з собою всі гроші, які мав. Та прийшов час, коли гроші скінчилися. Юнак не мав уже що їсти і вирішив вернутися до свого дому. Коли він був уже недалеко, його помітив батько. Схопив ломаку і побіг назустріч. По дорозі батько зустрів свого доброго старшого сина і сказав йому:

– Вернувся твій брат. Це чудовисько, після всього скоєного, заслуговує двадцять п’ять гарячих.

– Тату, хочеш я тобі допоможу? – запитав син.

– Звісно ж! – відповів батько.

Удвох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найвгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!

Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.

* * *

Молодший син, колись блудний і загублений, а тепер знайдений, щасливий, і напевно, дещо розгублений батьківським ставленням, повернувся до отчого дому. Але скільки ще перебуває на світі гордівників, які через свою нікому непотрібну, безглузду гордість не хочуть полишати нестерпного для них гріха, цього «свинячого корита», щоб повернутись до Отчого дому та потрапити в Божі обійми? Один Господь знає, але, напевно, чимало.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)