Про блудного сина

Сьогодні ми читаємо в Євангелії притчу про блудного сина. Зваблений гострим холодком солодкого гріха блудний син рушив з батьківського дома в “край далекій”. Наша уява легко малює нам образ багатого синка заможного батька, що марно розтратив гроші на розпусту і опустився до свинячого корита. Шкода і трохи нудно. Ну, безглуздий син, ну і що?

Євангеліє – як скринька з подвійним дном. Його читаєш усе життя, і кожного разу піднімається новий пласт, виявляються нові сенси.

Перше, що відразу спадає на думку – це те, що притча не про сина, який загуляв, а про Адама, про вигнання людини з Раю. Ми добре собі уявляємо, що не якийсь абстрактний батько чекає якогось сина, а нас усіх чекає в Раю Сам Отець Небесний.

Але в той самий час ми якось погано бачимо в собі блудного сина, який сидить біля корита зі свинями і живиться якимись ріжками. Все-таки, ми “пристойні люди”.

– “Шкода, гріхи мої тяжкі”, – почути можна від знайомих. Зазвичай слова ці наповнені фальшивим упокорюванням, і від них можна поморщитися. Але, якби ми мали відкритими духовні очі і могли бачити свої душі, то, можливо, це зітхання вже не було б удаваним.

Розпуста і пияцтво – дві смертельні рани нашої країни.

Так буває, коли людям не вистачає радості, і вони, не уміючи любити, беруть радість гріха, легку і смертельну. Якби ми могли бачити духовними очима, то замість чарівних панянок і показних чоловіків ми побачили б сірий, тлінний і сумний образ їхніх душ у лахмітті одягу цнотливості, даного їм при хрещенні.

Люди вміють приховувати гріхи і, слава Богу, Він попустив нам приховувати думки і лукавство. А якби бачили один одного в істинному світлі чи чули думки один одного, то, боюся, не витримали б цієї муки.

А от п’яниці вже не вміють так брехати, як розпусники, сріблолюбці і злодії. Огидний гріх пияцтва на видноті. Але душі прихованих грішників-розпусників і злодіїв анітрохи не красивіше і також смердючі та мерзенні.

Пияцтво з того ж коріння, що і розпуста. Душа не хоче взяти радість, що дається Богом. Вона шукає радості без Бога. І знаходить за гроші. Вино, як і будь-який інший гріх, – милиця радості. Воно, як механік не живого організму, на хвилини пожвавлює іржаву машину, приводячи в рух скрипучі частини.

Блудний син, Геріт ван Хонтхорст

Не будемо думати, що серед нас є окремі п’яниці і окремі розпусники. Уся наша країна, шукаючи радості на стороні, зруйнувала Божі храми, розтерзала священиків і знову розіпнула Тіло Христове – Церкву, і опинилася біля розбитого корита.

Таким чином, відхід від Бога триступінчатий. Перший – це, як наші революціонери чи прихильники сектантських культів, які знайшли бога іншого і відштовхнули від себе Царство Небесне. Так само поступають усі ті, у кого замість Бога гроші, пристрасті і егоїзм. Другий шлях – людина йде з малої Церкви – сім’ї. І третій – людина руйнує себе як храм Божий, як обитель Святого Духа – п’яниці, наркомани і всі подібні до них, залежні від штучної радості. Сюди можна додати і новий тип – медіа- і інтернет-наркоманів.

Втрачена радість і ностальгія по ній, помножена на лукавство, – корінь розпусти душі, зради Богові.

Звернемо увагу на те, що сини Батька із цієї притчі працювали в Його будинку. Гріх починається тоді, коли хочеться радості і маєтку, але не хочеться трудів заради цієї радості.

Є радість трудів у сім’ї. Є радість трудів для Батьківщини. Є радість трудів заради невидимого, але близького Бога. Людина, отримавши землю, спочатку доглядає її, перш ніж вона вкриється деревами, квітами. У квітучий сад охоче прилетять птахи і прийдуть люди. Це сад нашої душі. Коли вона через зусилля стає як сад, вона ніколи не буде ні самотня, ні сумна. Душа, яка живе в згоді з Отцем Небесним, завжди буде улюблена, бо сама любить. Самотність і безрадісність – вірні симптоми пильної уваги до себе, зацикленості на собі. Плід їхній – загублена радість. Цей стан може пожвавитися лише сурогатами радості – наживкою на гачку ласкавого ворога: розпустою, вином, спілкуванням з темною силою.

Душа, яка любить себе замість Бога, занурюється в найманство – фарисейство. Душа, яка любить себе замість людей і Бога, потрапляє в рабство до того, хто доки має владу під небом. Точніше, диявол не має ніякої влади, окрім тієї, що дарують йому самі люди. Рабство веде до свинячого корита. Ласкавому ворогу не потрібні партнери. І він ніколи нам не простить того, що ми плювали йому в обличчя при хрещенні, і того, що нас обрав Бог замість нього, обрав цих планетарних черв’яків. Він дуже ревнивий.

Форми рабства можуть бути різними – гроші, влада, вино, розпуста, а фінал один – свиняче їдло. Читати це місце в Євангелії про блудного сина завжди страшно, тому що бачимо, як людина, ще живучи на землі, сама себе відвела себе в будинок Ворога. І такі випадки не рідкість, коли, здавалося б, люди, які все мають для щастя, самі себе вже зараз привели в пітьму непроглядну, в область зла і горя.

Вже зараз вони живуть у Пеклі.

Богові нас дуже шкода. Усе, у кого були діти, і поїхали, посварившись з батьками, знають, як щемить серце про втрачену дитину, про розбиту любов. І, здавалося б, що тільки не дав би, щоб лише повернувся час дитинства, коли тепла і волога дитяча рука лягала в твою долоню.

От і Бог так. Йому нудно без нас. Без мене, без тебе, любові до тебе і до мене, Він дав і дає Свої долоні для хреста і цвяхів, щоб потім ми могли вкласти свою долоньку в Його долоні.

У притчі написано, що Батько не просто вийшов назустріч синові, ВІН ПОБІГ!!! Господь такий смиренний, такий сповнений любові, що готовий БІГТИ до кожного з нас, щоб припасти до нас на груди, дати перстень на руку, обійнявши і поцілувавши, ввести в дім. День нашого повернення в Рай буде бенкетом радості в Царстві Небесному. Чому ми ще стоїмо?

Нам треба тільки вийняти руку за спини, і вкласти її в руку Бога. Всього лише.

Автор: священик Костянтин Камишанов