Блудний син і повернення на Батьківщину – а куди нам ще йти

За два тижні до початку Великого посту стає тривожно. Вже скоро і все дуже серйозно. Значність прийдешніх трудів підкреслює текст, який читається в другу перед-постову неділю, – уривок з п’ятнадцятого розділу Євангелія від Луки, відомий як притча про блудного сина.

Мабуть, це найвідоміший євангельський сюжет. У ньому є все, що здатне схвилювати читача і слухача, щоб зробити історію, що легко запам’ятовується: трагедія безтурботної юності, зрада, свято життя з навислою загрозою падіння, голод, нужда і самотність, розкаяння і зворушлива зустріч, інтрига брата, несхожість характерів, декілька вузлів конфліктів – між братами, між кожним з них і батьком.

Окрім трьох головних персонажів є і таємничі «статисти»: «дивний господар», що посилає збіднілого спадкоємця пасти свиней, розгублений слуга, що повідомляє «правильному» брату останні новини. Стосунки між героями розвиваються, іскрять емоціями. Притча дуже динамічна, і не дивно, що дві тисячі років люди перебувають під найсильнішою впливом її драматургії.

Чому цю історію назвали «притчею про блудного сина»? Адже сам Автор не дає Своїй розповіді жодної назви. Назву придумали читачі. Чому син – «блудний»? У сучасній мові це слово вказує на поведінку, пов’язану з гріхами плоті. Але «блудний син» – сказано не українською, це фраза із слов’янської мови, в якій слово «блудний» має швидше значення «той, що заблукав, збився з шляху».

Загублена дитина і розгульний спадкоємець

«Блудний син» – це не молода людина, одержима похіттю, а дитя, що заблукало, загублена дитина. Притча про блудного сина – розповідь про знайду.

Західна традиція обрала інший епітет для «блудного сина» – в англійців це prodigal son, у французів enfant prodigue, обидва випадки посилають нас до латинського prodigus – «марнотратний».

Про те, що молодший син промарнотратив спадок з блудницями, згадує у своїй обвинувальній промові старший брат. Сама притча говорить тільки про те, що молодший жив розпусно – «зон асотос» – «живучи бездумно, на широку ногу, розгульно, розкішно». «Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно» (Лк. 15:13).

Блудний син, Геріт ван Хонтхорст

У латинському тексті на місці грецького «зон асотос» стоїть vivendo luxuriose – «живучи розкішно». Слово luxuria нам знайоме і дороге. На згадку про латинську розкіш ми, наприклад, нагороджуємо «люксом» номера в готелі або рівень обслуговування. Старий англійський переклад називає життя молодшого сина riotous living – «буйне, бунтарське, бунтівне, розгульне життя». Молодший син – riot – бунтівник і бунтар. Сучасний англійський переклад постарався максимально зрозуміло передати характер життя молодшого брата на чужині, назвавши цей стиль життя «бешкетним». Молодший син далеко від дому бешкетував, колобродив, син-бешкетник.

У нас є дуже вдалі слова для назви людей, які збилися зі шляху в моральному сенсі: «безпутний», «розпусний» або просто «недолугий». Той, хто заблукав, загублений. Звичайно, життя розпусне і безпутне включає і гріхи проти тіла, але, погодьтеся, ці гріхи не вичерпують усього «горизонту падіння».

Для люблячого батька молодший син був загубленою дитиною, для читача – розпусним і розгульним спадкоємцем, а от старший брат вирішив принизити молодшого, звівши його трагедію до банальної розпусти.

У старшому прокинувся прокурор, що вибухнув несподіваним звинуваченням на адресу і батька і брата: «Але він сказав у відповідь батькові: ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля» (Лк. 15:29,30).

Роздратування брата зрозуміле. Тим більше, що ми знаємо істинні мотиви молодшого. Як би ми не розуміли фразу «опам’ятався», молодший син повертається на Батьківщину не через те, що йому стало соромно за свою провину, а просто йому нікуди було йти. До батька його повернули голод, убогість і самотність.

Притча про блудного сина – пасхальний текст

Кожен християнин, читаючи цю притчу, ставить себе на місце недолугого сина, і це найприродніша тотожність. Але вона ж і показує істинну ціну нашим «трудам покаяння»: гордитися нам нічим, пред’явити теж нічого, ми прийшли до Бога, бо – а до кого ж нам ще йти? Дар покаяння іноді наздоганяє нас через багато років після вимушеного виправлення власного життя. Хто знає, чи повернувся б безпутний син додому, не станься на чужині голоду?

І батько знає, що повернула йому сина не любов, не розкаяння, а нужда. І він все одно радий і радості цієї не приховує. Він не пускається в докори, з’ясування мотивів і стосунків. Батько – сама нестримна радість! Читаючи цю притчу, я насилу відвожу погляд, щоб не побачити його танцюючим. Батько нічого не вимагає. Не справляється про долю спадку і без слів віддає знайді все краще, що залишилося вдома.

Притча про блудного сина – пасхальний текст. Це важливо пам’ятати, коли ми читаємо його напередодні Великого посту, часу споглядання Пасхи Хреста і Воскресіння.

У центрі притчі зовсім не історія безпутного спадкоємця. У центрі притчі – бенкет. Пасха – це входження у свято Переможця смерті, Пасха – трапеза Царства. Пасха – точка Омега, в яку стікаються струмки і річки всіх наших життів.

Трагічний шлях молодшого брата. Але мене завжди жахав образ старшого брата, який свідомо відмовляється увійти на святковий бенкет: «Він розгнівався і не схотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його» (Лк. 15:28). Батько виходив на дорогу, виглядаючи молодшого сина, який дуже добре знав, що він не сміє навіть сподіватися увійти на таке свято. І батько знову кличе, шукає і переконує увійти і розділити радість. Тепер він шукає старшого сина, який теж загубився, вважав за краще залишитися в темряві, наодинці, ображений, аби лише не бачити поряд із собою того, кого він навіть братом не хоче назвати, «його сина».

«Він же сказав йому: сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба тому, що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15:31,32).

Напередодні посту і Пасхи ця притча звучить в унісон з притчею про митаря і фарисея. Обидва сюжети – про Пасху, про ту останню трапезу, яку не можна скасувати і на яку Господь покликав кожного. Пасха – для всіх. Трапеза Царства – для всіх, а не тільки для обраних. Там, у Царстві Отця, ти виявишся за одним столом, можливо, з тими, хто тебе кривдив, хто заважав тобі бути щасливим. Подивися навколо: можливо, саме з цими людьми тобі доведеться перебувати у вічності.

Але там усе інакше. Там усе всі зрозуміють. І обнімуться. І зрадіють.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)