Страшний суд – і хід процесу описує Сам Суддя

Страшний Суд, Фра Беато Анжеліко (фрагмент)

Як простий закон, по якому Він судить

Коли до початку Великого посту залишається лише один тиждень, християни збираються в церкву, щоб «згадати» прийдешній Страшний суд. Неділя про Страшний суд. Це означає, що в третю перед-пісну неділю читається уривок з Євангелія від Матфея, який описує останній і неминучий суд над кожною людиною.

Унікальність цього біблійного сюжету в тому, що хід судового процесу описує Сам Суддя. У цьому і цінність розповіді. Христос – Той, Хто судитиме всі народи і кожну людину окремо, тому Його версія суду – найточніша, а, означає, і найважливіша. Це не домисли, припущення чи смутні одкровення схвильованих провидців, а звіт Того, Хто Суддя за правом народження і гідності переможця.

На останній суд Христос прийде в славі. Він не приховуватиме Свого Божества, і ми побачимо Його не убогим пророком і бездомним мандрівником, а тим, хто Він є насправді. І всі народи з’являться перед поглядом Творця і Судді. Це наш перший страх – суду не можна уникнути. Нікому. Суд не можна відстрочити, перенести, пересидіти або відкласти «по знайомству». Кожен має пройти цим шляхом. Мабуть, це саме неминуче в біографії людини.

Другий страх – страх розділення. Ще до того, як опитати обвинуваченого і свідка, вислухати адвокатів і присяжних, Суддя відокремить «овець» від «козлів». Відразу. Без слів. Без пояснень. А навіщо Йому говорити? Тому, Хто дивиться прямо в серце.

Третій страх – почути від Судді, що ти, насправді, у числі праведників. І коли встиг потрапити? Як потрапив до овець? Господь відразу ухвалює вирок. Але, який же напрочуд простий закон, за яким Він судить! Перед престолом Судді стоять усі народи, від початку часів до останніх хвилин життя людства, усі раси, усі племена, з усіх частин світу. Про що запитує Христос? Хіба Він сказав: «євреї, вийдіть вперед, адже ми свої»; чи: «пропустіть православних, бо в них уся повнота одкровення»; чи так: «чоловіки нехай підійдуть першими, виявіть повагу»; а може Він скаже: «монархісти, побачте справжнє Царство»; чи ми почуємо: «прийдіть, служителі муз і наук, тіштеся, відпочиньте, вам першим належить Царство Логосу, бо ви зрозуміли надто багато?»

І навпаки, складно уявити Христа, який відразу проганяє «в кінець черги» демократів, лібералів, жінок, а може, «зухвалих» американців або нехрещених індусів.

Невже Господу не цікаво почути про нашу віру

Христос кожному каже дивну річ: це не перша наша зустріч. Ми зустрічалися і раніше. Ми давно знайомі. І праведники, і грішники відповідають Христу в нерозумінні одне і те ж: коли ми бачили Тебе? І грішники, і праведники страждають вадою зору, і ця сліпота не дозволила їм впізнати Христа раніше, при першій зустрічі.

Перша зустріч – про час. Друга – про вічність.

На Страшному суді кожен отримує свою міру вічності.

Праведникам – життя вічне. Грішникам – вічна мука.

Чому? За яким законом? – За законом любові до людей.

Людей судять за законом любові. Але як незвично працює цей закон! Христос нікого не запитує про його національність, погляди і освіту, не вимагає зачитати Символ віри. Він не каже: «Наслідуйте Царство, бо ви вірили в Бога, підтримували церковну політику, вичитували відповідні молитви і постили за статутом». Власне, і суд – не зовсім і суд, а швидше оголошення заповіту про вступ у спадок.

Хто ж спадкоємці?

Страшний Суд, Фра Беато Анжеліко

«Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до МенеЗробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:35,36,40).

Молодшим братом Христос назвав всякого, хто має потребу. У притчі про блудного сина старший син, правильний і непорочний, не зміг назвати молодшого брата братом, таким ганебним і нікчемним був цей надокучливий родич, «син свого батька». Старшому нестерпним було саме слово «брат». А от для Христа це одне з найдорожчих імен. Бог не соромиться назвати убогих своїми братами. Для Нього це ім’я – не метафора. Христос кличе на Свій бенкет всякого, хто не відкинув Його братиків і сестричок, неповноцінних, принижених, роздавлених життям.

Бог не судить нас за те, що ми не помітили Його в нашу першу зустріч. Нас судить не Христос, а ті менші брати і сестри, наші брати і сестри, життя яких ми не помітили. Вони жили поруч, дихали з нами одним повітрям, а ми навіть не помітили їх життя та їх потреби.

Невже Господу не цікаво почути на суді про нашу віру, про наші духовні вправи, успіхи місії і богослов’я? Якщо твоя віра і піст не зробили тебе зрячим, не розтопили серце, не заразили добротою і милосердям, навіщо все це? Молитва, піст, богослужіння – це засоби, що допомагають нам стати богоподібними. Бути подібними до Бога можна лише в одному – наслідуючи Його милосердя і доброту, Його ніжну увагу і турботу. У кожному Господь бачить Свого молодшого братика і маленьку сестричку.

Так і ми повинні дивитися на тих, хто поруч. І якщо це єдине, про що запитають на останньому суді, може, не обов’язково мудрувати і ухитрятися в теології, а просто робити добро там, де це можливо? Адже це так просто і природно – бути добрим, а значить, богоподібним, бути богом і утішителем для своїх близьких.

Чи приймеш ти таку Пасху

При чому ж тут піст і Пасха? Чому цей євангельський уривок дається християнам для напруженого споглядання зараз, за тиждень до Великого посту? Бо Пасха – не моя особиста історія, не моє особисте свято. Пасха – для всіх. Не можна прийти на бенкет Царства самому по собі. Життя вічне, в яке вступають праведники, це і є пасхальний бенкет Царства. Вічне життя не можна наслідувати особисто, персонально, для себе. Там сядуть за один великий сімейний стіл – брати і сестри, братики і сестрички.

Вічність – не для особистого користування. Вічність потрібно обов’язково з кимсь розділити – із сестрою, з братом, а вони не завжди «премудрі і розумні». Найчастіше вони – менші і принижені, але і такими їх любить Бог і приймає, і саджає за один стіл з «премудрими і розумними».

Євангеліє не заспокоює нас, а витвережує і нагадує: ось ці люди, з якими ти бачишся щодня, сперечаєшся, обурюєшся, кривдиш, – чи не з ними ти ділитимеш вічність, чи не з ними ти сядеш за один стіл в Отчому домі? Іншої вічності – стерильної і безлюдної – Бог нам не обіцяв. Чи готовий ти до такої вічності? Чи приймеш ти таку Пасху? Чи таку Пасху ти чекаєш?

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)