Страшний Суд або примітивна вигадка (закінчення)

Був немилостивий – йди на той бік

Перед постом церква встановила три підготовчі неділі. У неділю про Закхея-митаря ні про який рай або пекло не йшлося. Усе і так ясно. Закхей преобразився настільки, що йому немає чого знати, де ця межа добра і зла. Він її вже перейшов і назавжди.

У неділю митаря і фарисея кожен з них стоїть однією ногою в раю, а однією в Пеклі. І Господь, підбадьорює їх тим, що обіцяє їм обом виправдання, якщо вони створять покаяння і додадуть до своїх заслуг другу частину, що бракує. Митар – Закон. Фарисей – любов. Друга неділя про тих, хто швидше виправданий, ніж засуджений. Хто швидше в раю, ніж у пеклі.

Третя неділя про того, хто швидше був у пеклі, ніж у раю – про Блудного сина.

Але четверта неділя – для окаянних. Для тих, хто майже цілком у пеклі. Їм озвучена загроза. Їм запропонований страх як останні ліки. Страх для тих, хто не розуміє любов і навіть розрахунок. Для рабів підступних і лукавих. Але знову ж таки для всіх. Кому Бог і церква не потрібні, про тих і мови немає. Загроза останньої передпостової неділі тільки для тих, хто все-таки приходить до Бога і в храм. Для них – слова наповнені громом і блискавкою. До них слова страху. Для них Бог чітко і ясно показує межу, після якої починається пекло. Якщо не виконана ця мінімальна вимога, станеться повне сковзання в пекло. Ця вимога визначає прохідній мінімум вступу в рай.

От вона: якщо ти не нагодував, не напоїв, не утішив слабкого, і не розумієш толку в милості і співчутті, то ти не християнин і робити в раю тобі нічого. І ти там нікому не потрібний. Ця вимога знаходиться не в знанні, у благодаті, яку ми здобуваємо в серці. Виключно благодать, а не все те, що ми придумали замість неї. Бог не вимагає для спасіння постів, молитви, акафістів, хресних ходів, якщо вони не змінюють нас, що в більшості випадків і відбувається. Усе це добре як умова, а не як мета. А тут обговорюється предмет спасіння і ключ у рай – милосердя.

Немає милосердя. Не шукаєш щодня можливості послужити ближньому – йди в пекло, і без сентиментів, і без посилання на пости і акафісти. Немає співчуття і жертви любові – немає нічого.

Не шкодує архієрей священиків. Стомлюється від народу. Нікому нічого не жертвує. Не нагодував слабких, не зберіг мир у церкві – йди на ту сторону. Був жорстокосердим і немилостивим – не спасе панагія. Бог не на митру дивиться, а на серце.

Не жалів священик народ. Лякав народ, морочив голову, підмінив владу Бога своєю владою, вигрібав церковну касу дочиста – йди на ту сторону.

Не жаліє християнин людей, грубить батькам, не провідує в лікарнях братів, не купує бідному сусідові хліба – не допоможе тобі паломництво в Єрусалим і на Афон. Хрест на твоїх грудях засудить тебе. Хрест надягнув, а розіпнути на ньому свій звіриний вигляд не захотів – йди на ту сторону.

Чому в раю немає місця нормальній людині

Але чому так вже строго. Так, більша частина з нас не благодіє щодня. Але в нас є виправдання: потрібно заплатити за квартиру, за навчання, за лікування, відкласти на чорний день. Потрібно зробити ремонт, відновити авто, одяг і залишити ще на їжу. Гроші як би є, але їх немає. Та знайти того, хто в Бога менший, теж не просто. Менший – адже це не означає карний аферист-злочинець, циганки з дітьми, накачаними горілкою, дармоїди-алкоголіки.

Є добродійність сумнівна, яка більше живить ваду, ніж її лікує. Але ми часто не робимо і явного безперечного добра.

Ну і що? Нехай людина творить добро не щодня. Нехай вона скупувата «по-хорошому». Але ж вона і зла не коїть. Нікого не кривдить. Не розпусник і не лиходій, як інші митарі і перелюбники. Чом би Богові не дати таким тихе скромне непомітне місце в раю для цих порядних людей, випромінюючих скромну чарівливість буржуазії. Чому в Раю немає місця звичайній нормальній порядній людині?

Ми з Богом один дух і одне тіло.

Про це сказав апостол Павло: «Хіба не знаєте‚ що тіла ваші є члени Христові? Отож, узявши члени Христові, чи зроблю їх членами блудниці? Зовсім ні! Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом. Уникайте блудодіяння: всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить. Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас і Якого ви маєте від Бога, і ви не свої? Бо ви куплені дорогою ціною. Отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі» (1Кор. 6:15-19).

Ракових клітин у раю бути не повинно

Отже, ми існуємо в дусі і тілі Бога, через таїнства і особливе причастя. І ми подібні до Бога по благодаті. У нас є можливість бути членами єдиного соборного тіла – бути частиною тіла Христового, бути Церквою. Але в нас є і право не бути частиною Тіла Божого. Це наше природне право. Наше право не приймати благодать.

Тоді виходить, що в загальному тілі утворюється сторонній член. Чужий у принципі. Такими тілами бувають ракові пухлини. Доброякісна пухлина. У всьому порядні клітини, окрім найголовнішого – їх життя і розмноження відбуваються поза задумом цілого організму.

Бувають заражені члени. На кшталт гангрени. Якщо в ракової клітини є певна “чеснота” і проблема тільки в тому, що її сенс життя замкнутий сам на себе, то проблема інфікованого члена в тому, що в нього уражені соматичні – тілесні клітини. Такий орган і радий бути здоровим, але його мучить інфекція.

Цій патології відповідає два типи людей. Порядний егоїст і звичайна людина, заражена гріхом. Вся та ж історія про митаря і фарисея. Про блудного сина і його заздрісного брата.

Як ні сумно, а гангрену і рак треба вирізувати, щоб хвороба не уразила весь організм. Ракових клітин і сепсису в раю бути не повинно. А здоров’я людини визначається її подобою Богові, яка по благодаті.

Є благодать – людина великодушна, жертовна, добра і схожа на Бога. І з Ним вона – одне ціле.

Немає благодаті – вона жадібна, зла, самолюбна і не рідня Богові. Вона чужа і заразлива злом.

До кого Бог звертається «прокляті»?

Я намагаюся проповідь закінчити позитивом. Але в цю неділю мені це здається недоречним – бути веселішим і добрішим за Христа. Сам Христос задає тон нагадуванням про Страшний Суд. Хто ми такі, щоб поправляти Бога?

Страшний суд, Франсиско Пачеко

Хіба ці слова не грізні і не серйозні? Хіба не Богом сказані слова про козлів і праведників? До кого Бог звертається «прокляті»? Що, скажете, цього немає?

«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч.

Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене.

Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі? Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне».

Це написав не я. Це продиктував Бог, подобається нам це чи ні. Це закон світу. І не враховувати закони, що лежать в основі світу, безглуздо і небезпечно. Тому відсутність піклування про свою душу, відсутність пам’яті смертної, відсутність добрих справ і, головне, відсутність бажання бути разом з Богом кожну мить свого життя – є гріх. А гріх є відчуження від Бога.

Для праведника в пам’яті смертній нічого страшного немає. Вона грізна для грішників.

Як пише Іоанн Ліствичник:

Боязнь смерті є властивість людського єства, що пішла від непослуху; а трепет від пам’яті смертної є ознака нерозкаяних гріхів. Боїться Христос смерті, але не тремтить, щоб ясно показати властивості двох сутностей.

Деякі відчувають і не розуміють, чому Бог не дарував нам знання часу смерті, якщо спогад про неї такий благотворний для нас? Ці люди не знають, що Бог дивним чином влаштовує через це наше спасіння. Бо ніхто, наперед знаючи час своєї смерті, не поспішав би прийняти хрещення, або жити праведно, але кожен проводив би усе життя своє в беззаконні, і вже на самому відході з цього світу приходив би до хрещення, або до покаяння; (але від довготривалої навички гріх ставав би в людині другою природою, і вона залишалася б абсолютно без виправлення).

Коли оплакуєш гріхи свої, ніколи не слухайся цього пса, який вселяє тобі, що Бог людинолюбний; бо він робить це з тим наміром, щоб відторгнути тебе від плачу і від безстрашного страху. Думку ж про милосердя Боже приймай тоді тільки, коли бачиш, що падаєш у глибину відчаю.

Отже, якщо ти живеш добре, то навіщо боїшся. Страшний суд буде праведникам у радість. А якщо грішиш, то як не боїшся Страшного Суду і Бога? Хто здобув пам’ять смертну, той не може грішити. І не тому, що страшиться покарання, а тому, що смерть поєднує з Христом навіки. Той, хто здобув пам’ять смертну, дійшов до певного рівня любові до Бога і людей і серце його не бентежиться смертю.

Попросимо і ми в Бога божественної любові і благодаті, яка б не лише животворила нас, готувала до вічного життя, але ще б і знищувала тілесний страх смерті і виводила б нас з під суду. Бо на тих, хто любить, суду немає.

Помолимося Богові, щоб Він спасав би нас цією Своєю благодаттю, хоч якось, і дарував би нам розуміння бажання власного спасіння і вічного життя з Господом нашим Ісусом Христом.

Автор: священик Костянтин Камишанов