Знову у мене проблеми – коли, Господи, Ти від них врятуєш?

Жінка узяла в Христа те, чого інші не узяли

І я ні від кого не залежатиму, не створю собі кумирів, бо моя мета – не ідолам поклонятися, а набути Бога, Який над усіма ідолами. І якщо на шляху до Бога я поклонятимуся людям як ідолам і обожнюватиму їх, чекаючи того, чого вони мені дати не можуть, – мене чекає провал.

«Підійду до Нього сама». Ця кровоточива жінка, мабуть, мала великий спокій. У неї була дуже спокійна душа. Так, фізично вона страждала багато років, витративши на лікарів усі свої кошти, але, думаю, душа її була абсолютно здоровою. Мені так здається. Ця жінка була прекрасна – вона мала безстрашну душу.

І, підійшовши до Господа, вона доторкнулася до Нього – доторкнулася навіть не до Його пречистого тіла, не до Його ніг, а до одягу і відчула, як з Нього вийшла сила, після чого зцілилася. Кровотеча зупинилася. А Христос, відчувши, що з Нього вийшла сила, звертається до людей навколо, запитуючи, хто доторкнувся до Нього. Учні дивуються: «Що тут такого? Навколо стільки народу, Тебе тіснять з усіх боків – що Ти міг відчути?» А Господь відповідає: «Так, Мене тіснять з усіх боків, але хтось узяв від Мене те, чого ви все не берете. Ви поруч, але не забираєте собі те, що Я можу вам дати. Я з вами, але ви не берете в Мене те, що Я маю».

Ця жінка узяла в Христа те, чого інші не узяли. Чому ж вона змогла це зробити? Думаю, тому що мала сміливість, мала прекрасну душу, якій багато що було під силу. Тоді як тілом вона схилилася до ніг Христових, торкаючись до Його одягу, душею вона прямувала увись і побачила своє зцілення ще до того, як воно сталося.

Ми із захватом слухаємо слова про Бога, але наша мета – йти до Нього

Ми часто просимо, щоб за нас попросили, поклопотали. Нам потрібні якісь додаткові способи, посередництво, ми завжди залежимо від того, що про нас скажуть інші. Можливо, ви і не часто так робите стосовно людей. Але навіть якщо починаєш просити якогось святого, щоб він поклопотався за тебе перед Богом, – стеж, як би не почати цього святого обожнювати. Пам’ятай, що він – саме посередник. І ти просиш його привести тебе до Христа, щоб душа зміцніла і більше ні від кого не залежала.

Навіть просто захоплюючись кимсь – стеж, щоб захоплення не переросло в ідолопоклонство. Інакше на тебе чекають розчарування, страждання і біль. Тому що, буває, люди спричиняють біль один одному. «Яка прекрасна людина! Який священик! Які в нього проповіді!» – можна почути від деяких людей. «Ну і що, хіба захоплюватися кимсь – погано?» – запитаєте ви. Ні, це не погано – коли тебе хтось захоплює, і в цьому ти черпаєш сили, натхнення і сміливість. Питання в тому, до якої міри захоплюватися, як далеко заходить твій захват.

Це все одно начебто я показував тобі райські кущі і Бога, а ти в захопленні дивився б не на них, а на мою руку. Ми з таким захватом слухаємо слова про Бога, але наша мета – йти до Нього, бо будь-які вуста – це прах, земля. Так, і земля може свідчити про Бога, але якщо ми не підемо до Нього, а залишатимемося в землі, то кінець кінцем і самі перетворимося на землю. На нас чекає розчарування, а не духовне зростання.

Справжня допомога – не від людей. І спасіння – не від людей. Тому прийми рішення і не розраховуй на них, зміцни свою душу, встанови особисті стосунки з Господом.

Нехай люди дають тобі те, що можуть дати, але не вимагай від них більшого. Люби усіх – але правильно. Співчувай, співпереживай, співчувай, будь разом з усіма, не віддаляйся – але пам’ятай: не слід чекати від людей занадто багато чого. «У мене є Бог. Його я шукаю».

І в той же час, коли Христос здійснює диво з цією жінкою, яка, як каже Євангеліє, з трепетом підходить і зізнається, що це вона доторкнулася до Його одягу, – у той же час, коли всі навколо приголомшені дивом, що сталося, відбуваються події, які знову ставлять під сумнів довіру людини до Бога.

Не слухай, що кажуть інші

Думаю, що і в моєму, і в твоєму житті така «нестабільність» є присутньою постійно. У нас є віра, яка може дати нам духовну повноту, ріст, відчуття внутрішньої самодостатності – упокореної, божественної самодостатності, – але щось трапляється, і ми знову починаємо сумніватися: «Ну от, знову! Знову в мене проблеми! Як же так? Коли ж нарешті, Господи, Ти мене врятуєш? Ти взагалі існуєш чи ні? Любиш мене чи ні? Бажаєш мені добра чи хочеш, щоб я страждав?»

У той час, коли Господь здійснює диво над кровоточивою, Іаїру кажуть: «Твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя» (Лк. 8:49). І в ту ж мить Ісус звертається до нього із словами: «Не бійся, тільки віруй» (Лк. 8:50). Не бійся. Не бійся. Не слухай, що кажуть інші.

Бачите? Знову – інші. Тому і кажу: не чекайте допомоги від людей. Люди, які щойно бачили диво і тепер, здавалося б, самі повинні приводити всіх до Христа, розповідаючи, який Він незвичайний, – миттєво розчаровуються і починають сумніватися.

Можна спиратися на людей, покладатися на них, але не треба за них чіплятися, як за останню надію, не треба приліплюватися серцем – бо, якщо вони впадуть, впадеш і ти.

– Не бійся, тільки віруй!

– Але.

– Немає ніяких «але». На Мене дивися, на Мене сподівайся! Іаїре, дивися на Мене! Хіба ти не хочеш, щоб Я зцілив твою дитину? Чи Мені ти не довіряєш? Чи Мене не звеш?

– Так, але навколо стільки людей.

– Живи, не озираючись на людей! Живи серед них, але дивися на Мене!

І Господь разом з Іаїром прямує до його додому, а потім відбувається те, що ви знаєте з Євангелія – дивовижне воскресіння його дочки, перемога над безвихіддю і відчаєм. Бо ці почуття Іаїр, звичайно, відчував повною мірою, що абсолютно природно.

Через удари долі душа зростає

Це зараз ми спокійно говоримо про такі речі, пояснюємо, розтлумачуємо – але якщо раптом з нами таке станеться, ми почуємо слова: «Твоя дитина померла», – нам буде дуже важко сказати у відповідь: «Нічого страшного, що вона померла. Якщо Бог зі мною, усе може змінитися». Легко міркувати в теорії, а на практиці нашій душі дуже важко витримати навіть декілька годин спокуси. У ці години наша віра проходить крізь страшне полум’я розжареної печі. У ці години перевіряється наша любов до Бога – перевіряється великими випробуваннями і труднощами.

«Хочу, щоб це сталося зі мною! Хочу!» Так, зараз тобі здається, що ти готовий прийняти навіть мученицьку смерть. Почувши щось, думаєш: «Я людина сильна духом!» Але зараз у тебе немає проблем. А от коли прийдуть справжні випробування, душа почне сумніватися, коліна – тремтіти, і ти будеш як пташка в мороз, яка тремтить, настовбурчившись, не знаючи, де сховатися від холоду.

У ці хвилини нас охоплює така паніка, така невпевненість, що ми втрачаємо ґрунт під ногами, не знаючи, до кого звернутися, кого покликати на допомогу. Бога? «Та якого там Бога, – кажемо ми, – раз Він так зі мною поступає! Я в Ньому розчарувався. Ще зовсім нещодавно Він був моєю надією і опорою, а тепер знову засмучує і мучить мене. І я знову не розумію, чого Він хоче – спасти мене чи змучити?»

І так, через удари долі, через випробування душа зростає, дозріває, зміцнюється, удосконалюється, стає багатшою і благороднішою. І приходить все те, про що говориться у Священному Писанні, – усе, що буває, коли людина погоджується з Богом і починає повністю довіряти Тому, Хто хоче зробити тебе сильніше.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)