Уроки посту

Великий піст. Православні ретельно роздивляються упаковки продуктів на предмет скоромних інгредієнтів, в їдальні замовляють подвійний гарнір без м’яса (і соусом у жодному разі не поливайте, він м’ясний!), у гостях розпитують хазяїв про точний склад салату. Неправославні чи малоправославні, дивлячись на них, дивуються: ну яка Богу різниця, їмо ми огірки чи котлети, п’ємо сік або кефір? І православні іноді самі достеменно не знають, що відповісти. Зрозуміло, що Богові немає жодної різниці, але ж так само можна сказати, що Всемогутній не потребує наших молитов або нашого дотримання елементарних моральних норм, тобто заповідей. Очевидно, що все це треба швидше нам, ніж Йому. Але що все-таки відповісти нашим здивованим друзям?

По-перше, можна відповісти, що цінні не огірки з соком, а послух. Це, безумовно, вірно, але… це відповідь не лише християнська. У будь-якій, навіть найпримітивнішій релігії є свої харчові обмеження. Індуїсти не їдять яловичини, мусульмани та юдеї – свинини, буддисти по ідеї взагалі не повинні їсти м’яса. Те ж саме стосується і заборони на певні дії, наприклад інтимні стосунки. Іноді ці заборони вводяться на певний термін або за певних умов: приміром, коли чоловіки йдуть у військовий похід, вони не повинні торкатися до жінок, щоб не розтратити свою чоловічу силу. Це загальнолюдські правила, так поводяться в самому дикому племені, і в Старому Завіті ми теж знаходимо приклад такої поведінки: Урія, що на якийсь час повернувся з війни в рідне місто, відмовляється йти додому до дружини, поки його товариші ночують у військовому таборі (2 Царств 11:11).

Дійсно, в юдаїзмі чи ісламі, двох найбільш близьких до християнства світових релігіях, приблизно так і йде справа: їжа, приготована за певними правилами з певних інгредієнтів, чиста, а вся інша їжа категорично забороняється (іноді уточнюють: крім випадків, коли людина може померти з голоду). Одного дня в Москву приїхав за справами мій колишній однокурсник, а нині громадянин Ізраїлю, який прийняв юдаїзм. Так от йому в буквальному розумінні слова довелося везти із собою валізу кошерної (тобто дозволеної) їжі, бо з місцевих продуктів він міг вживати лише воду, сирі фрукти і овочі. Останнім часом у московських супермаркетах відкриваються секції халяльного м’яса – тобто м’яса, приготованого в повній відповідності з вимогами ісламу. Кошерних секцій немає, мабуть, юдаїзм підходить до цього питання куди більш суворо, та і попит на кошерну продукцію набагато менший.

Чому ж ніде немає православної секції? Та просто тому, що такий підхід із самого початку був чужий християнству. Для християн просто не існує їжі, яка була б за природою своєю нечиста. Так, ще в новозавітні часи багатьох юдеїв і християн бентежило, що м’ясо, яке продається на ринку язичниками, може бути присвячене в жертву язичницьким богам і хто з’їсть його, мимоволі візьме участь у такій жертві. Апостол Павло на це відповідає: “Якщо хтось із невірних запросить вас і ви захочете піти, то все, що дадуть вам, їжте без найменшого вагання, для спокою совісти. Але якщо хтось вам скаже: це ідоложертовне, – то не їжте заради того, хто сказав вам‚ і заради совісти. Бо Господня земля і те, що наповнює її” (1 Кор. 10:27,28). Тобто сама по собі будь-яка їжа хороша і придатна, вона від Господа, але там, де люди починають надавати цій їжі особливе значення, твій вибір їжі стає значущим.

І яке ж значення ми можемо надати нашому посту сьогодні? Ми постійно говоримо, що сам по собі піст нічого не означає, що він – лише допоміжний засіб для молитви, духовної зосередженості і взагалі суть посту зовсім не в меню, і т. д. І все одно повно людей, які і в церкву лише іноді заглядають, і вдома моляться не дуже старанно, проте в піст прагнуть обмежити себе хоч у чомусь. Значить, вони інтуїтивно відкрили якийсь самостійний сенс посту, і я думаю, що вони абсолютно праві.

Коли, як не в піст, починаєш відчувати справжній смак їжі! Ні, навіть не на Пасху, коли вже все можна (і відразу виявляється, що так мало тебе насправді насичує), а саме в піст: як, виявляється, це смачно, чорний окраєць з сіллю і часником, або смажена картопля з цибулею! Ми і забули про такі прості речі серед усіх цих сосисок і чіпсів. І наїдатися, виявляється, можна набагато меншою кількістю їжі.

Те ж саме стосується і всіх інших сторін життя: варто хоч би скоротити час, який витрачається щодня на перегляд порожніх телесеріалів, комп’ютерні ігри, сидіння в Інтернеті, телефонну балаканину ні про що, – і виявиться, що у світі є стільки прекрасних і напівзабутих речей, до яких ми якось не встигали добратися. Погуляти у весняному лісі з дитиною, розібрати сімейні фотографії, та хоч би змастити давно скрипучі двері, в кінці-то кінців.

Тисячу разів праві ті, хто говорить, що не можна лізти в ліжко до подружжя з аскетичними порадами. Але висловлю тільки одне невелике спостереження: іноді інтимні стосунки в шлюбі приїдаються, втрачається гострота, і тут дуже доречним може виявитися, наприклад, відрядження: після розлуки все переживається по-новому. Не всім і не завжди, але комусь і така стриманість за взаємною згодою може виявитися корисною, якщо не робити її головною.

Особливо актуальним стає піст під час глобальної економічної кризи. У неї багато причин, але одна з них стала цілком очевидною: людська непомірність. Неможливо було зупинити нескінченне свято споживання, відмовитися від не занадто потрібних, але приємних і престижних покупок, – зрозуміло, у кредит, який буде відданий колись і якось. І схоже, що у великому бізнесі, і у великій політиці діяла приблизно та сама логіка, тільки ставки були незмірно вищі. Людство розуміє, що ресурси планети небезмежні, що нестримне зростання споживання тільки поглиблює розрив між тими, хто страждає від ожиріння, і тими, хто помирає з голоду, але зупинитися просто не може.

Так от піст – це вправа в самообмеженні. Це спосіб зрозуміти, що твоє щастя не залежить від кількості з’їденого і його складу, від вартості твого мобільного чи заміського будинку. Огірки замість котлет – усього лише перевірена часом форма посту, але для православних вона ніколи не була абсолютною вимогою. До речі, сьогодні все частіше можна почути, що прості молочні продукти на кшталт кефіру насправді куди більш пісні, ніж “черепошкірі” на кшталт креветок і омарів або навіть вишукані страви зі спаржі і манго, і я, нічого не затверджуючи, схильний погодитися, що так воно і є. Але в будь-якому випадку справа не в меню, а в налаштуванні.

Напевно, багато нецерковних людей підсвідомо відчувають це і тому хоч би трохи обмежують себе під час посту. Нехай моя власна воля утруднить мої бажання, змусить відмовитися від того, без чого можна обійтися, інакше моя жадність змусить мене жити у світі, де мені вічно чогось бракує. І місце, що звільнилося від бажань може зайняти Той, Хто стукається в наші серця, але Йому так часто не знаходиться місця на нескінченному святі споживання – як не вистачило свого часу місця у вифлеємському готелі.

Автор: Андрій Десницький