Про послаблення посту і любов другої свіжості

Якби рай був місцем на землі, його вже давно знайшли б. Насправді, археологи час від часу доповідають, що рай знайшли в якомусь черговому місці в Месопотамії. Антропологи кажуть, що всі люди вийшли з Африки, і початок історії йде з півдня. Але рай не міг існувати як якесь одне місце. Тоді весь інший світ мав бути чи санітарною зоною раю, чи порожнечею. І в цій санітарній зоні мали бути монстри, що не знають Бога, останки яких також мали бути викопані із землі.

Рай – це не місце. Це стан. Христос каже, що Царство Боже всередині нас. Іншими словами, Рай існує всередині нас.

Райський стан людини був основою того, що первозданний світ був іншим – хорошим. А з гріхопадінням він разом з людиною занурився в пітьму. Невмілим рухом душі Адам обрушив весь видимий світ. Так буває, коли прибирають лише один фундаментний блок, і будівля рушиться. Ті ж вікна, але розбиті. Ті ж плити, але стоять зламані. Все те саме, але розсипом і в пилу.

Завдання всього нашого життя – повернутися в Рай. Але не для того, щоб ніколи не хворіти, і продукти були вічно безкоштовними, як при комунізмі. Повернутися для того, щоб знайти любов, без якої жити не можна, – любов до Бога. Увійти до Раю для того, щоб впасти на груди Небесного Отця і з полегшенням зітхнути: “Я повернувся”.

Щоб знайти любимого, треба вміти любити. Від природи людина любити не вміє. Усі ми народилися маленькими істотами з руками, загнутими до себе. Немовляті немає справи до того, чи спала мати вночі. Дитина кричить, їй хочеться їсти. І всі повинні встати серед ночі і нагодувати її. Отрок насилу розтискає руку, щоб перший раз у житті поділитися цукеркою. Страшенно важко вперше помиритися. Неймовірно важко в юності зрозуміти, що якщо любиш людину, це означає, що ти бажаєш їй добра, аж до того, що готовий поступитися своєю партією більш прекрасній людині.

Усе життя ми шліфуємо себе. Наприклад, жадність, як хронічна нежить, лікується десятиліттями. А буває, зупиняємося в розвитку. Багато людей на все життя залишаються дітьми душею. У поганому сенсі. Один усе життя грає в танчики, машинки і футбол. Тільки тепер іграшки можуть коштувати мільярди. Інша – у ляльки, сукні і секрети. Тільки секрети тепер призводять до інфарктів.

При всій відмінності ці люди схожі один на одного важкістю серця. Під тонким шаром освіти і виховання криється холодне залізне серце. Досвід свідчить, що люди можуть ходити роками в храм, молитися і при цьому практично не мати бажання змінювати щось у своєму серці. Їхні стосунки з Богом – це розповідь про себе завдовжки в життя. Так само вони мають одну “спільну справу” з Богом – облаштування свого особистого життя, яке все присвячене тому, щоб звести “будиночок”, де ніхто не турбуватиме.

А оскільки серце таких людей – недоторканна “коштовність”, то вони дякують Богові не сердечною роботою, а зовнішніми зусиллями: стоянням у храмі, читанням тонких брошур і, звичайно, стриманістю в їжі.

Зовнішня жертва простіша. Це жертва язичників. Зарізав курку, бризнув горілку з чарки чи прочитав тисячу разів “ом ваб падме хум” – і домовився з Богом.

Коли прибираємо складову любові, то природно встає питання про те, скільки ж дати Богу цієї жертви? Чи не багато Йому буде за те, що я маю? А можливо, Він мого хабара і не потребує? Тоді я з радістю закрию гаманця, і мій капітал залишиться цілий і мене радуватиме.

Кожен піст одне і те ж:

– Отче, а можна мені послаблення посту?

За радянських часів був дивний термін для позначення якості товару: “свіжість першого сорту”, “другого” і так далі. Із цього приводу багато жартували. Насправді, продукт або свіжий, або ні. Не може бути другого сорту подружня вірність, чесність, порядність, любов, турбота чи милосердя.

Те ж саме з постом. Піст не буває другої свіжості. І піст – не хабар Богові борзими цуценятами. Як сказав один персонаж: “Торг тут не доречний!” Бо піст – це вправа в любові до Бога і людей.

Коли парафіяни мені кажуть: “Я порушив піст”, – то швидко перепитую:

– Пив, гуляв, кидався на людей, вкрав, убив, засудив?

У християнина при цьому округляються очі.

– Ні, з’їв рибу і випив пива.

– Танцювала.

– Ходив у кіно.

Навіщо Богові невипите пиво або нез’їдена ковбаса? Він що, економить ковбасу чи береже річки від викидів пивзаводів? Це стара проблема. Про неї написано ще в Псалтирі. Тайновидець наводить слова Божі:

Слухай, народе Мій, Я буду говорити. Ізраїлю! Я буду свідчити проти тебе. Я – Бог, твій Бог. Не за жертви твої буду докоряти тобі, бо всепалення твої завжди переді Мною. Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх, бо Мої всі звірі лісові і тварини на всіх горах. Я знаю всіх птахів небесних і вся краса поля переді Мною. Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі, бо світ увесь Мій і все, що є в ньому. Хіба Я споживаю м’ясо телят чи п’ю кров козлів?

Принеси Богу жертву хвали і виконай перед Всевишнім обітниці твої. І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене”.

А до грішника каже Бог: “Навіщо говориш ти про настанови Мої і завіт Мій береш у вуста свої? Ти ж зненавидів настанови Мої і слова Мої відкидаєш від себе. Коли бачиш злодія, то сходишся з ним, і з перелюбником спілкуєшся. Уста твої невпинно злословлять, і язик твій сплітає підступи. Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп. Ти це робив, а Я мовчав; ти гадав, що й Я такий, як ти. Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою гріхи твої. Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб я не зловив вас, і тоді вже ніхто не врятує вас. Хто приносить жертву хвали, той прославляє Мене, і це дорога, якою Я явлю йому спасіння Моє” (Пс. 49:7-23).

За своє тридцятип’ятирічне життя в церкві я майже нікого не бачив з тих, хто постить точно за Статутом. Хіба що на Афоні. Написане “сухоїдіння” – їдять те, що належить. Написано “одна красовуля[*] вина чи дві” – п’ють вино точно за розкладом. Равлики – їдять равликів. Гад морський – їдять гада морського. У них немає усіляких парафіяльних вивертів на кшталт “пісного шоколаду” і пісних білих булочок. Усе просто, ясно і налагоджено. Усі знають скільки раз на день і в яку годину за візантійським часом потрібно їсти, молитися, відпочивати.

Те ж саме із Статутом. Нерідко в учбових закладах студентів просять розділити аркуш на три графи. В одній – як це за Статутом. У другій – як це прийнято зараз. У третій – як це робиться на практиці. І так в усьому, а не тільки з постом. Де ця міра істинного Статуту і посту? І яке послаблення Статуту дозволене, а яке згубне?

За чистоту посту борються. Нерідко на парафіях можна бачити чоловіків у чорних сорочках, чорних джинсах і з палаючими очима. Їх тема – строге виконання Статуту. Цих зелотів з чернечими бородами бояться навіть рідні. Їм здається, що вони воїни останніх часів і захисники Статуту, які не здалися. Але і в них не виходить так, як слід.

Це люди анти-посту. Вірність шляху визначають тою мукою, яку їм приносить піст, служба і домашня молитва. Вони бояться апостольського натхнення і вважають його спокусою. Радість для них – заборонене почуття, схоже на гріх: “Адже Христос ніколи не сміявся”, – кажуть вони. Хотів би я знати, що вони думають, зустрічаючи в книгах вітання Серафима Саровського:

– Радість моя!

Вони шукають “вірних” батюшок на потаємних парафіях, де живуть за візантійським часом, моляться за імперськими молитвословами і таємно чернечать відлюдники Останнього Часу. Шукають і знаходять для того, щоб розтати в знемозі, в упевненості, що цією знемогою догодили Богові. Неначе Бог поміщик або суворий вельможа, якому можна догодити, тільки померши в борозні за плугом.

Їм знайома радість посту… у його кінці. Коли його ярмо падає з плечей і можна вільно зітхнути на короткий час.

Та все ж піст повсюдно порушується.

У труднощі дотримання посту втручається часовий чинник. Немовлятам піст не писаний. По молодості людей крутить, і вони, так або інакше, порушують піст. У старості з’являються нові супротивники посту – гастрит, виразка і діабет. Вони знову служать перешкодою гастрономічній частини посту. “Якби молодість знала, якби старість могла”.

Заважають посту великі гроші. Заважає і убогість.

Мало того, що самому постити важко, втручаються і збивають з шляху ті, хто знаходиться поруч. Наприклад, сім’я. Досвідчені священики прагнуть не лізти в особисте життя подружжя, але постом встає і це питання про послаблення. У церковному досвіді є різні традиції рівно шанованих святих отців, які висловилися із цього приводу абсолютно протилежно. Людей можна ознайомити, а рішення нехай приймають по силі благочестя. Але в чому проблема?

Невіруючий чоловік або дружина іноді ставлять сім’ю на грань вибуху. Що робити християнину? Очевидно, що тут крутить біс.

– Ти, християнка, цим постом вирішила той час, який витрачала на чоловіка, витратити на молитву?

– Ні.

– Ти цей час вирішила потратити на милосердя, і чоловік про це знає?

– Ні.

Але тоді це не піст, а обман Бога і чоловіка. Бо віддалятися один від одного слід саме заради посту і молитви. А піст і молитва існують для примноження любові. А раз цього немає, то це тільки відмовка. Таким чином, людина, яка безглуздо проводить піст, своїми руками ламає сім’ю. Своїми руками штовхає чоловіка на розпусту. Безглуздя взагалі не доводить до добра.

Усім, хто хоче постити, треба знати, що всі обряди Церкви, усі закони, усі пости і молитви, увесь формальний корпус нашої віри служать лише одному – навчити нас любити, повернутися в Рай і знайти Бога. І більше ні для чого іншого вони не призначені. Не для того, щоб залишити нащадкам твори архітектури чи живопису.

Ми життя тратимо на спів, але ангели все рівно співають краще, і слух у них тонший. А наші хори для них як коров’ячий дзвоник на лугу. Ну а наші такі важливі і термінові засідання взагалі забуваються наступного дня. Оцінка подібних зібрань і всієї іншої формалістики лише одна – множать вони в нас любов або головний біль. Хтось усміхнеться, але…

Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. (1 Кор. 13:1).

Сказав також Христос: “Хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього” (Ін. 14:23).

Ось це те, що ми всі повинні хотіти: щоб прийшов до мене Бог і створив у мені оселю – мою особисту кімнату в раю.

Що означає зберегти слово? Слово по-грецьки “Логос” – це Сам Бог, Котрий прийшов у світ Різдвом, змінив його Розп’яттям і преобразив воскресінням. Таким чином, піст – це черговий крок до Різдва як до готовності вийти зі шкаралупи власного світу.

Крок до Розп’яття – це пошук того місця, де я б міг прикласти свої сили заради Христа. Це пошук тих людей, які потребують допомоги Божої і моїх рук. Крок до воскресіння – це крок до Бога. Бо, наближаючись до Бога, ми і самі починаємо світитися.

Я знаю людей, які десятиліттями не їдять м’яса і не п’ють вина. Сказати, що вони жителі раю чи якось помітно кращі за інших, не можна. Дівчата з модельних агентств по утриманню від скоромного дадуть фору багатьом архімандритам і навіть поважнішим особам. Не в цьому річ.

Щедра жирна їжа абсолютно очевидно заважає молитві. Шум у голові від щедрої вечері уб’є вечірню бесіду з Богом. Але зайва вправа в гастрономії знову заглушить немічну молитву неофіта, в якого тріщить голова від сухоїдіння. Пісна кулінарія – це милиці посту, а ніяк не самоціль.

Що означають слова про послаблення посту? Можливо те, що людина готова зробити до Бога всього один крок. Ну а що? Прекрасно. “Доброчесність – не груша. За раз не з’їси”, – сказав преподобний Серафим. Крокуй так, як ти можеш. Це похвально. Тільки не стій. Стояти подібно до смерті. Взагалі в очах Божих має сенс тільки наш рух, зміна. Піст – це і є рух. А ще є швидкість цього руху, яку умовно можна назвати послабленням. Швидкість зовнішнього пощення має дорівнювати швидкості благочестя і молитві. Ці три речі повинні рухатися згідно, а інакше людина впаде. Чи то голова піде поперед ноги, чи то ноги втечуть від голови.

Піст – це передусім новий крок до раю. Піст – це нова розмова з Богом. Піст – це рішення нових, важчих завдань життя в порівнянні з тими, що були до цього. А починаючи піст і вибираючи собі міру посту по силам треба пам’ятати про головне, сказане Богом: “В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я. А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте. Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь? Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.

Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить.

Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам” (Ін. 14:2-6,12,21).

І тепер, зважаючи на все сказане, самі вирішуємо питання: чи буває любов другої свіжості? І самі, по-новому, вирішуємо, яка міра посту і що означає його послаблення? Вірність нашого рішення ми дізнаємося по тому, чи чує наше серце голос Духа-Утішителя: “Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам” (Ін. 14:26).

Нам залишається тільки захотіти прийняти цього Утішителя і тоді ми зрозуміємо, що піст приємний, а послаблення нудні.


[*]Міра вина, яку регламентує Православна церква. Одна красовуля = 125 грам вина.

Автор: священик Костянтин Камишанов