Коли ти упевнений у чомусь, Бога там може і не бути

Господь хоче, щоб ми любили Його без упевненості

Христос з’являється і тут же зникає, залишаючи солодкий «післясмак» в їх душах – тепло, віру і силу. Силу – щоб вони змогли повірити в Нього, доторкнутися до Нього і відчути Його невидиму присутність, відчути, що вони Ним володіють – Тим, Хто насправді їм не належить.

І не дивлячись на те, що Ісус покидає їх, Його аромат, Його солодкість залишаються з ними, продовжуючи спрямовувати і притягувати до Нього.

І Лука з Клеопою приходять до інших учнів із словами: «Ми бачили воскреслого Господа!» А між собою не розуміють: «Пам’ятаєш, ми тоді відчули, ніби в серці в нас запалав вогонь? Наші душі були немов охоплені полум’ям. І як тільки ми відчули це, Христос зник».

Господь хоче, щоб ми любили Його без упевненості в тому, що володіємо Ним. Він хоче дати нам простір, щоб ми могли вільно здійснювати будь-які польоти, виписувати будь-які фігури в небесах Його любові, в океані життя, серед хвиль. Іноді нам здається, що ми не знаємо, куди плисти в цьому океані, а Господь каже:

– Довірся вітру, нехай хвилі несуть тебе.

– Але в мене немає компаса! Я не знаю, куди пливу!

– Довірся вітру, і усе вийде.

Якщо ми це зрозуміємо, то відчуватимемо присутність Божу навіть тоді, коли нам здається, що Його немає поруч. Будемо в той момент, коли здається, ніби Його немає, розуміти, що, швидше за все, Він щойно був зовсім близько і дав нам Свій хліб, зникнувши до того, як ми це усвідомили.

Господь каже: «Хочу, щоб у тебе зі Мною виникли нові стосунки. Хочу, щоб ми з тобою вийшли за рамки схем, кольорів, видінь, дотиків і відчуття упевненості. Хочу, щоб ти відчував Мене у своєму серці».

Господь то наближається, то віддаляється, залишаючи відбиток у нашому серці. І хоча ми не можемо описати це відчуття словами, люди, заглядаючи нам в очі, бачать, що нашу душу відвідав Господь і залишив у ній щось, завдяки чому в нас є можливість для нових кроків, нових досягнень.

Кажуть, що саме такими ми виявимося у вічності, в Царстві Божому – там, де завжди насолоджуватимемося Господом, бажаючи при цьому все більшої і більшої насолоди. Він вже буде для нас не якоюсь Тайною, яку доки неможливо пізнати, а Тим, Кого ми добре знаємо, але Ким не можемо насититися. Тим, Кого маємо, але Хто постійно вислизає від нас; Тим, Хто не хоче, щоб ми пристали до берега, кинувши якір – будучи упевнені, що тепер знаємо Його.

Бачите, як ці речі взаємопов’язані? І якщо ми це зрозуміємо, у нас з’являться сили для руху вперед, і при цьому ми будемо одночасно упевнені і не упевнені в усьому, що нас оточує.

Коли ти упевнений у чомусь, Бога там може і не бути

От що мені зараз подумалося. Якщо сьогодні, після нашої бесіди, ти розмовлятимеш зі своєю дитиною – почнеш говорити їй про Бога, про життя, захочеш щось порадити, – у твоїх словах обов’язково буде присутньою упевненість. Ти настільки упевнений у своїй правоті, що думаєш, ніби і Бог тієї ж думки. Приходити додому не пізніше визначеної години, поступити у виш, піти туди, купити те. Усе це ти говориш з повною упевненістю в тому, що знаєш, як слід.

Адже Сам Бог говорить з нами зовсім інакше: «Я, Бог, – Бог сюрпризів. Я хочу, щоб ти виріс і зрозумів: коли перебуваєш у повній упевненості відносно чогось, Мене там може і не бути. Я зовсім не завжди підтверджую те, у чому ти не сумніваєшся. Я можу бути і серед сумнівів, серед несподіванок. Можу бути там, де тобі здається, ніби ти програв. Але насправді програшу немає».

Іншими словами, розмовляти з дитиною можна зовсім інакше. «Добре, синку. Раз ти ніяк не можеш зрозуміти, що приходити додому треба не пізніше дванадцятою, я просто молитимуся. А ти повертайся тоді, коли Бог просвітить тебе». І тоді як тобі здаватиметься, що ти повністю відпустив ситуацію, насправді твої слова («Приходь тоді, коли Бог тебе просвітить») знайдуть набагато більший відгук у його серці.

Бо кажучи і міркуючи таким чином, ти уподібнюєшся Богові. А коли, навпаки, тобі здається, ніби ти тримаєш дитину в суворості; коли замикаєш її вдома і кажеш усім: «От де вона в мене сидить! Під замком!» – то в такому разі твій син якраз вислизає від тебе.

Дарувавши свободу, ти насправді прив’язуєш до себе. І зі сторони все виглядає так, ніби ти відпускаєш дитину на всі чотири сторони, а по суті на її душі з’являється відбиток, і в якийсь момент вона обов’язково подумає: «Коли батьки відпускали мене, мені здалося, ніби усередині в мене спалахнув вогонь. Ні, повернусь я не о третій ночі, а раніше». Чи: «Повернуся о третій, як завжди. Але буду обережніше. Мені здається, ніби батьки поруч. Не робитиму нічого поганого. Не пробуватиму наркотики, не питиму, не лаятимуся. Житиму так, якби вони дивилися на мене. Ну, а припізнитися – це не страшно».

Один юнак якось сказав мені: «Як я можу піти додому, коли всі тільки починають гуляти? Батько наказав мені виходити з дому не пізніше дев’ятої, але о дев’ятій усі мої друзі ще сплять. Вони прокинуться об одинадцятій, приймуть душ, одягнуться і о дванадцятій вийдуть. А мені батько каже повертатися о пів на дванадцяту. Але в цей час ніхто ще з моїх друзів не виходить!»

Життя не вписується в схеми – як не вписується в них і Сам Господь

Чому так виходить? Щоб поколивати нашу самовпевненість; і щоб усі наші переконання і програми зазнали крах, Господь каже: «У Мене немає жодної програми. Я здійснив те, що було визначено – але Мої дії були несподіваними, вони не укладалися в схеми і рамки. Якщо щось визначене, це не виключає турботу і любов. Не було такого, щоб в якийсь день Я дозволяв людям приходити до Мене, а в якійсь – ні. Чи щоб сьогодні я пішов у будинок до грішників, а завтра – неодмінно до праведників». Простота. Простота в усьому. Життя не вписується в схеми – як не вписується в них і Сам Господь, Який управляє нашим життям без яких-небудь схем.

Вийди із зони комфорту. Не буває нічого постійного. Життя повне сюрпризів. Сам Бог – це сюрприз.

Навчися і ти опинятися в Його атмосфері. Не хочеш? Ну, тоді роби що хочеш, і, можливо, коли тобі буде вже за вісімдесят або дев’яносто, кому вже скільки відміряне, ти засвоїш цей урок.

Багато батьків – з тих, хто завжди діяв за чіткими схемами, – з часом зрадили своїм принципам. Раніше для них здавалося, що вони всі контролюють – сім’ю, домашню обстановку, життя, – але потім вони розуміли, що по-справжньому нічого контролювати вони не в змозі.

Наприклад, батько «проповідує», а син у результаті стає анархістом. І Господь каже батьку: «Роби висновки. Зрозумій, що не можна бути різким або постійно рівнятися на якийсь ідеал. Розслабся. Як тісто залишають на якийсь час, щоб воно піднялося, – так і ти: зроби паузу, розслабся, дай собі можливість змінитися, змінити своє життя. Зрозумій, як Я дію. Зрозумій, що не буває нічого однозначного і все відбувається не так, як хочеш ти, а як хоче Бог».

Ті, хто засвоює уроки, послані Богом, і занурюється в Його атмосферу, домагаються в житті багатьох успіхів.

От про що я хотів поговорити з вами сьогодні.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)