Що означають слова “Я порушив піст?”

Христос воскресає не після посту. Він воскрес раз і назавжди. Як і народився Христос – раз і назавжди. Пасху можна святкувати, як цього року, восьмого квітня. А можна святкувати хоч щодня. Чим, власне, і займався преподобний Серафим Саровский. Кожен день для нього починався словами:

– Христос Воскрес!

Для того, щоб християнам було радісніше, імператор Костянтин ухвалив святкувати Христове Воскресіння один раз на тиждень.

Але нам так важко. Для нас, на жаль, тиждень починається не з Недільного дня, а з понеділка, який, як відомо, день важкий. Пасха щодня, або хоч би раз на тиждень, нам стомлива, і ми готові радіти разом з Богом лише раз на рік.

Ця радість полягає у відчутті близькості Бога. Побачити близько Бога може лише чисте серце. От для цього існує піст.

Що таке піст? Що означають слова наших парафіян: “Я порушив піст?”

Це завжди означає одне – людина з’їла щось недозволене.

Якби наш Бог був Гастроном, то було б справедливо економити, на радість Гастрономові, ковбасу, молоко, рибу, шоколад і печиво на вершковому маслі. Але наш Бог – не гастроном.

Якби наш Бог був Ленін, то було б добре йому на радість взагалі нічого не їсти, а продукти і церковні прикраси здавати в допомогу народам Африки, що борються з американським імперіалізмом. Але наш Бог – не Ленін, і Христу голодомор не потрібен. “Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові” – сказав апостол Павло (Рим. 14:17).

Отже, піст – це наша праведність, мир і радість у Святому Духові.

Якщо плід посту – радість, то чому нам Великий піст здається довгим і важким? Чому ми в піст напружуємося з останніх сил? Чому нам піст здається не радістю, а жертвою?

Бо ми абсолютно не розуміємо те, що сказав апостол, і те, для чого воскрес Христос.

Він воскрес не для того, щоб брати з нас податок свічками, ковбасою, молоком, нашими сльозами і нашими приниженими поклонами, або булочками з білого борошна.

Він Бог. Йому нічого цього не потрібно. Йому взагалі нічого не потрібно, крім того, що для Бога є цінністю – любові.

Це не ми в піст робимо Йому послугу і знущаємося з себе, уникаючи скоромної їжі, подружніх обов’язків, або днів народження і весняних шашликів.

А це Він нам робить послугу і милує нас.

Нас терзають, мучать, пригноблюють і знесилюють гріхи. Гріх – це хвороба душі. Є хвороби смертні. А є гріхи смертні. І якщо не лікувати, наприклад, туберкульоз, дуже швидко помреш. Те ж саме із душею. Якщо не лікувати жадність, хамство, зло, заздрість, мстивість, розпусту, розкрадання, то душа неодмінно помре.

По нашій землі ходить повно людей з померлою душею. І нічого. Тільки от їх видно по тому, що вони весь час страждають – навіть на морі на відпочинку, навіть уві сні, навіть на своєму дні народження.

І от Церква, шкодуючи нас, намагається вилікувати нашу душу, витягнути з нашої голови паразитів – гріхи. Піст – це час нашого санаторного лікування. У піст ми опам’ятовуємося. Очищається серце. У нього входить Бог. Йде страх і страждання. І ми, немов умивши очі, бачимо, що цей світ зовсім не поганий і він дуже схожий на Рай, тому що Бог близько.

Цей світ залитий світлом і радістю.

Але ми так зуміли прожити, що перетворили власне життя на пекло, у суцільне страждання, смуток і тугу. Син п’є. Діти не слухаються. Літні люди “виносять мізки” своїми скаргами. Їх вже вдома ніхто не слухає. З ними просто нестерпно, так вони приходять у церкву. Тут їх ще не слухали, але добре дізнаються за словами:

– Жінко, відійдіть з цього місця. Це моє місце в храмі.

Про яку любов, про якого Христа, про яку Пасху можна говорити з такою людиною? Який їй піст? Їй б не в церкві, а у в’язниці стояти і слухати гімн Радянського Союзу.

Ми так зуміли прожити, що Богом дана нам Церква-сім’я перетворилася на клубок змій, що цілуються, у банку з павуками.

З чого почати?

Тільки не з ковбаси. Звичайно, їжа впливає на тонкий дух і на молитву. Будь-хто може зауважити, якщо переїсти після літургії, то йде радість причастя. Душа стає сонною, ледачою, втомленою, і дух молитви покидає її.

Те саме з Пасхою. Душа співає як птах – до першої обжерливості з шашликом, вином і засудженням. Сорок днів душа здобувала дух, а до 14 години пасхального дня все пішло в пісок і понеслося? Того засудив, про гроші згадав, справи запланував, удома посварився. Порядок. Чекаємо Петрового посту.

Їжа в надмірній кількості може обтяжити молитовну душу і духовну людину. Але що обтяжувати, коли немає ні молитви, ні духу? Людина щиро каже сама собі: “От, духовні люди принесуть Богові на Пасху в подарунок плоди праведності. А я – людина проста, пожертвую Йому хоч би молока з булочкою з білого тіста”.

Ти з’їхала з глузду! Якщо ти людина проста, почни не з харчування, а з миру.

Тебе не слухають діти? А може, ти так живеш, що тебе насправді краще не слухати?

По-світськи добре, а чи по Богові жити підгрібаючи усе, що дав Бог, під себе? У цьому немає ні любові, ні правди. От вони і не слухають. І правильно роблять.

Більше того, Господь дав, наприклад, батьку багаті дари – розум, силу, здоров’я, а батько все обернув собі в капітал. Бог подивився на такого жаднюгу і вирішив, що не варто сил витрачати на його синів. Нехай вже краще ростуть простаками. Шкоди менше. А батьки б’ються: наші діти нічим не хочуть займатися! Не хочуть бути такими ж, як ми, обачливими, жадібними і самолюбними. І ніяк не наговоряться.

Перший плід посту – МИР! Передусім у сім’ї. Мир з дітьми. Мир з літніми людьми, які вижили з розуму. Мир на роботі. Мир скрізь.

Це не означає, що потрібно замовкнути і принижуватися перед усіма. Навпаки. Мир, заради Христа, приносить на серце замість диму війни з усіма – пахощі. Спробуйте це блаженство миру від Бога. Не принижуватися, а лікувати ворожнечу у своєму серці і в серці ближніх.

І, звичайно, мир з Богом. Ніякого гріха. Дозволимо душі відпочити від зла, неправди і болю.

Другий плід – радість. Піст – це час, коли ми можемо когось порадувати своєю турботою, грошима, мовчанням, люб’язністю, молитвою і допомогою. За жертву допомоги і радості Бог віддячить нам благодаттю.

Немає нічого у світі для серця дорожче цієї благодаті. У ній солодкість серця. У ній спокій. У ній повне забуття горя і болю.

Третій плід – бачення Бога. Треба постом тренуватися бачити Бога поруч. Усі наші гріхи – від втрати цього зору. Забув, що Бог поруч і що Він усе бачить, узяв у засліпленні і напаскудив. Приніс горе собі і ближньому. Приніс собі і ближньому страждання. А навіщо?

Ні, це зовсім не треба – приймати зайве горе і зло.

Цих плодів – мир, радість і бачення Бога – небагато, і вони прості, проте вага їх в очах Божих велика.

Піст дає нам можливість пожити іншим життям, узнати солодкість мирного праведного життя, знайти блаженство не в боротьбі і капіталі, а в любові до ближніх і Богові.

Прекрасний час – піст. Це час свободи від страждань, від пітьми, від влади зла. Це час миру і прохолоди серця, яку ми собі можемо дозволити. Піст – це пропозиція від Бога дозволити собі бути щасливим і світлим. А чому ні?

Богові нас шкода, і Він учить нас посту і життю поряд із Собою в сяйві божественного блаженства. А не тому, що ми приносимо Йому якусь там жертву. Навпаки, це Бог постом силиться бути ближчим до нас. Він допомагає нам відокремити від душі коросту гріха. Він допомагає душі бути мужнім у тому, що вимагає зусиль в її очищенні, подвигу миролюбності і щасливої жертовності. Він учить, що нам сказати для світу. Він учить, що нам зробити заради радості і любові. Від нас вимагається лише воля і більше нічого.

Апостол Павло пише: “Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові… Отже, будемо шукати те, що служить мирові і взаємному повчанню” (Рим.14:17,19).

І ці слова мають продовження в Євангелії:

Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:16-21, 31-33).

Автор: священик Костянтин Камишанов