Нелінійні стосунки

Стосунки людини і Бога не лінійні, не статичні, і як у будь-яких стосунках у них бувають свої «зльоти» та «падіння». Деколи ми уподібнюємося митарю Закхею, коли в єдиному пориві віддаємо Богові, ближнім свої сили, кошти без залишку, натомість не просячи взамін нічого. Втім, таке трапляється не так вже часто.

Частіше ми уподібнюємося митарю і фарисею з однойменної Христової притчі: чи то хвалимося своїми «заслугами» та добрими справами, чи то каємось у скоєних гріхах або ж за свою «фарисейську» поведінку. Деколи це може відбуватися одночасно, коли ми починаємо пишатися, що ми такі грішники…

Всі ми без виключення потрапляли в становище блудного сина, коли опинялися в «далекій країні» гріха біля свинячого корита, і «опам’ятавшись», тобто розкаявшись у скоєному, поверталися назад в обійми нашого Небесного Отця. При чому від подальшого потрапляння до подібної ситуації ніхто абсолютно не застрахований, адже «лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?» (Єр. 17:9). Особисто нам своє власне серце повністю пізнати не під силу, і тут мимоволі на думку спадають наступні біблійні рядки: «Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:12).

І абсолютно всім нам без виключення не оминути зустрічі з Христом у потойбічному житті: «Всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Дехто мимоволі може спитатися: А як же віра? Адже сказано в Біблії: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9). Так воно так, проте істинна віра проявляється саме в справах, бо «яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Як. 2:14-17).

Саме через наші справи (варто зазначити, через добрі справи) являє себе світу наша віра в те, що Христос заповідав чинити всім нам: бути сіллю землі та світлом світу, щоб світло наше сяяло перед людьми, щоб вони бачачи наші добрі діла, прославляли Отця нашого Небесного (див. Мф. 5:13,14,16).

«Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13). Дійсно, кому потрібна зіпсута сіль? Що з нею робити, як не викинути геть, «у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41).

Редакція сайту


Ваш коментар: