Постом і молитвою

Христос зціляє біснуватого юнака, Давид Мартін

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – таким повчанням, уроком для всіх нас може стати історія, що сталася з учнями Христовими, яку докладно передав євангеліст Марко.

Спустившись разом з трьома учнями з гори Преображення, Христос прийшов до решти учнів, і «побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними» (Мк. 9:14). Що ж стало причиною суперечки? Відповідь на це запитання дав «один з натовпу»: «Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого. Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли» (Мк. 9:17,18). Виявляється, що причиною суперечки стала… людська гординя і невід’ємна від неї заздрість. Саме гординя завадила учням вигнати біса з юнака, на що потім прямо вкаже Христос: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9:29). Адже піст смиряє нашу гріховну плоть, а молитва у свою чергу вчить нас покладатися на Бога, а не на власні сили, а це вже є шляхом до справжнього упокорення – єдиних дієвих ліків від гордині та самопіднесення.

Книжників до суперечки, більш за все, підштовхнула заздрість, яка своїм корінням маю вже згадану гординю, і саме заздрість свого часу стане причиною Христового розп’яття: «Бо знав [Пилат], що видали Його [Ісуса] через заздрощі» (Мф. 27:18). Книжників і фарисеїв постійно бентежив той факт, що Ісусу, цілком «звичайному» (на їх власну думку) Теслі з Назарету, а також Його учням, простим, неосвіченим рибалкам, корилися духи, які були непідвладні ним, справжнім знавцям Закону Божого, якими вони себе вважали. Подібне нерозуміння якось висловили жителі Назарету: «Звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього» (Мк. 6:2,3). Так що ці люди за першої ліпшої нагоди завжди намагалися докорити Христу та Його учням. І неспроможність учнів вигнати з нещасного юнака біса стала чудовим приводом для виникнення суперечки.

Проте за цією суперечкою вони абсолютно забули про біснуватого юнака та його нещасного батька. Взагалі, кому до них було діло, коли розгорілися «богословські» спори! Так само часто нині діємо і ми, християни – сучасні послідовники, тобто учні Христові, – коли за «богословськими» дебатами, з’ясуванням, хто більш правий (гідний), а хто ні, забуваємо, «що всі істоти разом стогнуть i мучаться донині» (Рим. 8:22), що в цьому світі панує смерть та страждання. Забуваємо, що Христос, Бог-Слово, прийшов у цей світ, щоб перемогти наслідки гріха, преобразити цей світ, до чого покликані й ми, якщо, звичайно, вважаємо себе Його учнями.

Христос не залучився до цих суперечок, Він «просто» «заборонив йому… і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить» (Мф. 17:18). Може нам так «просто» діяти заважає брак посту та молитви? Може в нас забагато гордині від усвідомлення того, що ми є послідовниками Христовими? Хтозна…

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)