Забираючи в дітей Христа, на що ти розраховуєш?

Тривав урок, і раптом учитель став знімати ікону Христа

Що тільки не відбувається в сучасному світі.

Ви, напевно, чули, як в одній із шкіл Яніни учитель зняв зі стіни ікону Спасителя, що висіла над дошкою, і сказав дітям:

– Замість ікони ми повісимо тут годинник, щоб ви знали, яка година

Цей учитель викладав у п’ятому класі, і наявність ікони якось суперечила його переконанням та ідеології (правда, ніхто так і не зрозумів, яка саме в нього ідеологія). Ікона Христа була йому не потрібна.

Здійнявся шум, батьки почали ходити по міністерствах і скаржитися на цього учителя. З’ясувалося, що він робив так і раніше. У школу запросили телебачення – узяти інтерв’ю в дітей. Їх попросили розповісти, як у точності все було.

– Тривав урок, – сказали діти, – і раптом він встав і почав знімати ікону Христа. Ми запитали його: «Навіщо ти це робиш? А він відповів: «Бо я так хочу. Я веду у вас загальноосвітній предмет, а не Закон Божий».

Добре, що цей учитель не викладав Закон Божий – страшно уявити, як би він це робив.

Ох, що нас чекає. Що нас чекає, коли ми зустрінемося з Богом!.. Адже ми відповідаємо за дітей – так, усі ми, бо кожен з нас так чи інакше чинить на них вплив. Зараз ви сидите, слухаєте мене і думаєте: «Так, бувають же на світі такі погані люди». А ми усі, усі – і ви, і я – несемо тут величезну відповідальність, кожен у своїй галузі.

Проте я відволікся – продовжу свою розповідь, поки чого не переплутав.

Отже, діти розповіли кореспонденту, що учитель несподівано встав і зняв ікону.

– Ми йому тоді сказали: «Хочемо, щоб Христос був тут, залиш ікону на місці!»

– Не хочу, – відповів він дітям. – Це суперечить моїм переконанням.

– Добре, а ми? Ми ж хочемо!

– Якщо хочете, вішайте самі! – відповів учитель, передовий і демократичний викладач.

І тут один хлопчик сказав те, що потрясло мене до глибини душі.

– Але ми не зможемо дотягнутися!

– Це ти не зможеш, синку? Ти, такий чудовий, хороший хлопчик, – не зможеш дотягнутися до Христа?

– Ми не дотягнемося, щоб повісити ікону, це високо!

Чув, пане учитель?  Дитина не дотягується, зате ти дотягнувся. У тебе високий зріст, і ти можеш не просто дотягнутися до ікони Спасителя – ти можеш повісити її високо-високо, щоб усі діти бачили. Бо діти – маленькі, вони маленькі і душею, і тілом. А ти зловживаєш цим і замість світла даєш їм пітьму, стіну, настінний годинник – для чого? Щоб вони дивилися на них, поки ти викладаєш свої чисто наукові думки? Що ж сприймуть їх душі, що ти їм пропонуєш, а?

Почуй це Платон, він би його побив

Телебачення присвятило цьому випадку цілий ряд передач – телебачення, на якому останнім часом відверто демонструються атеїзм, невіра і ворожість стосовно Церкви. У студію приходило безліч людей, серед яких були і атеїсти, і журналісти-богохульники, що категорично звинувачували Церкву, ганьбили Христа.

Прийшов якось і один літній священик. Я незнайомий з ним, але було видно, що він людина святого життя, дуже благоговійна і праведна. Проте в наш час священик, що бере участь у подібних заходах, повинен уміти різко присікати блюзнірські висловлювання, притискувати таких людей, як мовиться, до стінки. А вісімдесятирічному старцю, нехай він людина упокорена і святого життя, таке просто не під силу. І це робить йому честь, я зовсім не хочу його ні в чому звинуватити. Просто журналісти цим користуються.

І от коли цей літній священик, прийшовши в студію, у простоті душевній звернувся до учасників дискусії: «Здрастуйте, дорогі друзі! З нами Бог!» – один з них зухвало сказав у відповідь: «З нами – народ!» Уявіть собі – народ!

Усі ці кепкування, дотепність і зухвалість – перед Ким? Перед Богом! Не залишилося і сліду від благоговійного шанування і поваги до Церкви.

І сьогодні мені хотілося б сказати вам дещо у зв’язку з цією подією. Навіть якщо вас це не стосується – мене стосується, бо коли я чую про такі випадки, мою душу наповнює біль, тривога і я в черговий раз розумію, що справи наші погані, світ божеволіє, але в майбутньому усе неодмінно буде дуже добре. І я знаю, що, з одного боку, світ йде до погибелі, а з другого – у Церкви є Христос, і тому на серці і в помислах у  християнина панують мир, тиша і спокій. Такий от парадокс.

І прийде час, коли світ, остаточно з’їхавши з глузду, раптом зможе зупинитися і повернутися в колишній стан. Саме в такому напрямі ми рухаємося. Уявіть собі, що ви йдете уздовж обриву і чуєте, як зриваються вниз каміння, дерева, але в якийсь момент це припиняється, пил розсіюється і можна побачити, що там, внизу.

От я і хочу поділитися з вами своїми думками із цього приводу і розповісти про те, на що сподіваюся і про що молюся.

Повернемося до нашої історії. Той літній священик, прийшовши в студію, звернувся до усіх із словами:

– З нами Бог! Браття, хіба може бути щось краще за Євангеліє? Хіба може бути щось краще, ніж розповідати дітям про Христа? Навіщо зняли ікону Спасителя?

Цього учителя в студії не було, проте було багато його прибічників. І от один з них, що також має відношення до системи освіти, різко відповів священикові:

– Отче, звичайно, є той, хто вищий і важливіший за Христа! І я знаю, хто це.

– Хто ж?

– Платон.

Так-так, ви не недочули. Є людина важливіша за Христа, і її думки важливіші за думки Христові. Це – Платон. Як вам таке? І це каже викладач, який прекрасно усвідомлює усе блюзнірство своїх слів. Я впевнений: почуй це Платон, він би його побив. Побив із словами: «Не видавай свої ідеї за мої! Я шукав Бога, Того, Хто, будучи Початком Усього, прийшов до нас на землю. І я, як і інші мої одноплемінники, а також багато інших народів, древні філософи, ідолопоклонники, які шукали істину, але не знайшли її за життя, – набув Бога».

Забираючи в дітей Христа, на що ти розраховуєш?

Коли апостол Павло став проповідувати слово Боже в Афінах, тамтешні філософи відмовилися від власних вчень, бо зрозуміли: Бог, Якого вони шукали, – це не Зевс, не Афіна чи Гермес, а Ісус Христос.

Проповідь апостола Павла в Афінах

І Платон, пане чиновнику, шукав Христа, як і інші грецькі мислителі, а доказом тут служить те, що вони відразу ж прийняли Євангеліє – без якогось тиску і примусу з боку. І пішли за Христом, і хрестилися, і всі свої труди і вчення також «охрестили» вченням Христовим. А зараз ти, хочеш бути царем більше за Царя? Чи ще кимсь, раз порівнюєш Платона з Христом? Неймовірно!

Філософ – людина, яка народилася, жила і померла, – порівнюється з Христом, Передвічним Словом Божим, Початком усього! З Христом, Який був розіпнутий, а потім воскрес, Який існує завжди і Який сказав про Себе те, що Платон ніколи про себе не говорив – «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). Чи казав таке про себе Платон, шановні гості телепередачі? «Я – Альфа і Омега», – сказав Христос у Своєму Одкровенні. «Я – Початок і Кінець, Перший і Останній. І в руці Моїй ключі від життя і смерті. Я – Лоза істинна, Манна небесна». Казав таке про себе Платон? А?

Та врешті-решт, як ви думаєте, чому всі ці філософи ніяк не змінили світ?

Ми звемося християнами. Весь цивілізований світ – християнський. Христос змінив світ, і це кажу не я, це свідчить історія. Що ж ви пропонуєте дітям? Що даєте їм? Невже Платон колись казав, подібно до Христа: «Без Мене не можете робити нічого» (Ін.15:5)? А Господь казав так. І от доказ Його словам.

Забираєш у дітей Христа? Добре. Раз тобі так хочеться – нехай, але дуже скоро ти побачиш результати: збільшення дитячої злочинності; дитяча депресія; комп’ютерна залежність, ігроманія, відчуття провини. Побачиш дітей, блукаючих в Інтернеті, у місцях, які являють небезпеку, загрозу їх життю і здоров’ю. Саме так і буде. І тоді ти здивуєшся – як?! А я не здивуюся, навіть коли буде ще гірше. Віднімаючи в людей Христа, забираючи Його з дитячої кімнати, дитячого серця, – на що ти розраховуєш? Що в дитини буде все добре?

А що ти їй даси натомість? Смартфон? Квиток на концерт популярного виконавця? Шикарне свято із запрошеними знаменитостями? І все це – для чого? З ранніх років діти бачать розпусту і насильство, з ранніх років їх штовхають до злочинів і наркотиків. І так, усе це – без Христа! Бо, як сказав один журналіст у цій же передачі: «Мені не потрібен Христос!»

Що ж тобі треба?

Журналіст – він грек і, звичайно, хрещений – так чітко і ясно сказав це: «Хрест – не потрібен!» Вслухайтеся в ці слова. Хрест не потрібен для того, щоб усе в тебе було добре. Аби совість була чиста.

Чи це так? Де ж наша совість, коли ми чинимо і говоримо так, як цей учитель або журналіст? Її взагалі немає.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)