Відійди від Христа – і життя саме покаже тобі результат

Коли ти не рахуєшся з маленькою дитиною, з безневинною дитячою душею, коли топчеш її своїми брудними ногами – де твоя совість, яка «чиста»? І після цього ти кажеш, що маєш честь і гідність. Де ж твоя совість – скажи, будь ласка. Чоловік убив свою дружину, кинув труп у мішок і викинув на смітник, а потім спокійнісінько ліг і заснув міцним здоровим сном. І з совістю в нього все нормально, жодних проблем, вона взагалі його не турбує.

Хто, хто може сказати нам, коли наша совість чиста, а коли – ні? Якщо я керуватимуся виключно своєю совістю, то почну робити усе, що заманеться, бо вона мені це дозволяє.

Захочу узяти чуже – візьму, захочу ударити слабкого – ударю, бо так підказує мені моя совість. Ну і хто ж її просвітить, хто пояснить мені, що правильне, а що грішне? Що істинне, а що – хибне? Моя совість? Ось ця совість, що не знає раю? Затьмарення, совість, що заблукала, заплуталася, – така ж, як і в тебе, дорогий друже-журналіст. Думаєш, твоя совість чиста? Людина з чистою совістю, яка шукає Христа, знаходить Його і схиляє перед Ним коліна. А ти бачиш Христа? Кажеш Йому про те, що тебе турбує? Ні, ти втікаєш від Нього, не бажаючи Його бачити. Ти залишив Христа. Так, Господь все одно продовжує тебе любити – навіть коли ти Його залишаєш, і певний час Він ще поруч, але приходить день, коли Він також залишає тебе – наодинці з твоєю свободою.

Відійди від Христа – і дуже скоро життя саме покаже тобі результат. Вже відійшов? Подивися тоді, як триває твоє життя. З комфортом, дорогими сигаретами, пігулками, ласолюбством, фальшю – так, тобі здається, що без Христа усе прекрасно, але це до першого «дзвіночка». Коли в тебе або твоїх близьких виявлять, приміром, пухлину з підозрою на рак – тоді подивимося. Ні, це не загроза. Христос не залякує, Він каже: «Якщо любитимете і слухатиметеся Мене, – ви, Мої творіння, яких Я створив, – то ніколи не будете самотніми і сумними. Ви будете щасливими – якщо будете зі Мною».

Наше щастя – у житті з Богом. Якщо ж ми перестаємо жити з Ним, то не можемо бути щасливими. «Тому, – каже Господь, – якщо любите Мене, то і на землі ваше життя буде повне благ і насолод. А якщо ні, якщо ви Мене зневажаєте, Я вас не чіпатиму: ви самостійно переживатимете наслідки свого вибору».

А наслідки – це туга, депресія, почуття спустошеності, психологічні, особисті, економічні і глобальні проблеми, що доводять до божевілля і самогубства. Усе це з’являється в нашому житті, бо ми не слухаємо, що каже нам Христос, і робимо, що хочемо. Усі ми з’їхали з глузду – от до чого привів наш вибір. Сучасний світ – величезна божевільня, і з кожним роком безумства стає все більше.

І як можна після цього саджати дитину у в’язницю?

Мене дуже засмутила вся ця історія. По суті, на кого я гніваюся? На себе, на свій стан – бо будь я кращий, світ також став би кращим на дещицю. Що ж робити? Хіба тільки молитися, щоб у майбутньому Бог послав нам таких священиків, які зможуть наново зібрати цей світ по шматочках і повернути до життя хворих, збожеволілих людей, які заблукали та дійшли до такого стану без Бога.

Такими темпами ми неодмінно доживемо до того дня, коли вистачить сил лише на те, щоб сказати: «Господи, помилуй нас! Ми більше не можемо!» Люди хворітимуть, стануть одержимими – і в переносному, і в буквальному розумінні. Стануть іграшкою в руках диявола-спокусника. І ось тоді, сам побачиш, вони зрозуміють, що тільки в Церкві, поряд з Христом можна знайти спасіння. Не завдяки іншим людям, не завдяки мені, але через мої руки Христос входить у твоє життя. Не можна набути Його лише в теорії. Христа знаходять за допомогою священика. Ти знайшов Його? Тоді залиш мене і візьми Одного Христа, Якого я даю тобі через Святе Причастя, через відпущення гріхів у таїнстві сповіді.

Залиш мене, візьми в мене Христа і йди своїм шляхом. Неможливо потрапити в рай і доторкнутися до щастя, не прийнявши Божественної благодаті, яку передає Церква і священики. Священики потрібні. І, повірте, у майбутньому вони дуже будуть потрібні, раз вже сьогодні ми чуємо, як ганьбиться Церква і як воюють люди з Христом, Його іконами і живими іконами Христовими – дітьми. З дітьми, про яких ніхто не думає, до яких нікому немає справи. Як мене це засмучує і дивує!

Молодих людей ми відправляємо у в’язницю за вбивства, крадіжки, зґвалтування – чому? Чому їх у в’язницю? Адже ми самі навчили їх усьому цьому – завдяки фільмам.

Ти, ведучий «Новин», кажеш наприкінці програми: «Залишайтеся з нами!», після чого починається фільм, де п’ятсот злочинів, шістсот вбивств і двісті постільних сцен. Увесь фільм складається з цього, а ти його рекламуєш! І дитина, подивившись таке, починає повторювати це в реальному житті, починає жити так, як ти її навчив. Чому ж вона потім повинна потрапляти до в’язниці?

Це ти повинен там сидіти, ти, хто навчив її всьому цьому, хто дав злому насінню прорости в наших душах, бо в кожного з нас є не лише хороші, але і погані схильності. І якщо я ростиму серед вад, розпусти, злодійства і обману, саме цьому я і навчуся. Важливо, яке насіння ми поливаємо в душі дитини – насіння зла чи добра. Телебачення, та і всі засоби масової інформації, уся атмосфера навколо ростять у наших душах лише одне насіння – сім’я зла.

І як можна після цього саджати дитину до в’язниці? Що ще їй залишається робити? Ти сам так її вчив – треба, щоб совість була чистою, а Христос не потрібен. Добре. І тепер твій син каже: «Знаєш, моя совість підказала мені, що раз я хочу чогось, то можу це вкрасти. Це мені совість підказала. Чому я не повинен так поступати? Не розумію». А ти у відповідь: «Ну, це неправильно, так не потрібно робити». А дитина: «Може, досить? Що означає «правильно», «потрібно»? Для мене правильно і потрібно – те, що я зробив».

Чим сильніше ганьбилася Церква, тим більше народу в неї приходило

Без Христа людина божеволіє, бо все дозволено. Без Бога ми самі стаємо богами і починаємо робити, що заманеться. Точніше, диявол робить з нами усе, що хоче, і от до чого ми доходимо.

Мені це здається саме так – завдяки телебаченню і кіно в нас сьогодні така плутанина, такі протиріччя. Бо чому учить телебачення, чому учать фільми? Рекламують ваду, користь, пожадливість, любов до грошей, зручностей і комфорту. На екрані ми бачимо красивих дівчат з ідеальною зовнішністю, і коли в реальному житті зустрічаємо товстих або негарних людей, то знущаємося і зневажливо сміємося над ними. Це справжнісінький расизм (при цьому себе ми щиро вважаємо супротивниками расизму)!

Люди дивляться фільми цілодобово, а потім годинами готові обговорювати побачене – хто правий, хто винен, – і знову кепкування, іронія, знущання. Що ми робимо? Забираємо ікону Спасителя, а заразом і ікону людської особистості в дитячих душах, у всього світу. А потім починаємо задаватися запитанням: чому все так, як є? Та ми самі себе знищуємо, самі викопуємо собі могилу і падаємо в неї, запитуючи при цьому: «Як же так?» А от так.

Усі ці розмови про Церкву, усі ці статті, коментарі і полеміка – через те, що люди не люблять Христа. Не люблять Бога. Мені дуже багато хочеться говорити про це – бо це величезне нещастя для всього світу. Коли ті місяці телевізійних «дискусій» я їздив на Афон, кораблі були переповнені. Тобто чим сильніше ганьбилася Церква, тим більше народу в неї приходило. По телевізору – постійні скандали і звинувачення, а людей приходило на сповідь більше, ніж до цього.

Невже, дорогий мій журналісте, ти думаєш, що Церква – це така установа, яка неодмінно закриється, якщо почати проти неї війну? Ні, Церква – не установа. Вона створена Богом, це – рай на землі, Сам Господь наш Ісус Христос, Якого неможливо перемогти, як би ти не старався.

Лай Церкву скільки хочеш, розповідай скільки хочеш про священиків, які крадуть і обманюють. Людям все одно потрібна опора, а ти для них такою опорою бути не можеш.

Навіть психолог не може стати комусь єдиною опорою, бо і в психолога є проблеми, і йому потрібен Господь. Так, підтримати тебе зможе багато хто, але без Бога все одно нікуди.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)