Лазар біля воріт смерті

Воскресіння Лазаря – це диво, від якого неможливо сховатися. Але відгукнутися на нього можна по-різному.

У XIX-XX віках, коли ліберальні богослови почали страшенно соромитися надприродних елементів в Євангелії, з’явилися різні теорії, які повинні були пояснити чудеса так, щоб «сучасна людина», яка скептично ставиться до «біблійного світу духів і чудес», могла прийняти етичне вчення Ісуса, не спотикаючись на кожному кроці об «порушення законів природи». Зцілення можна було пояснити тим, що багато хвороб носять психосоматичний характер, і релігійний Учитель, оточений повагою і страхом, дійсно міг вплинути на стан хворих. Множення хлібів – тим, що яскравий лідер спонукав людей розділити ті запаси, які вони принесли із собою (і до того приховували один від одного), так що на всіх вистачило. Ці пояснення украй натягнуті, але в євангельській історії настає момент, коли вони стають повністю неможливими.

Воскресіння Лазаря. Лазар не страждав психосоматичним розладом, при якому міг би допомогти хороший психотерапевт. Він був за тією гранню, де допомога вже не потрібна і неможлива, – він був мертвий. Коли людина ще жива і тільки наближається до воріт смерті, її близькі на щось сподіваються, – на чудо, яке може створити ізраїльська, німецька чи ще якась медицина, на якусь суперсучасну клініку, на лікування в якій ще можна встигнути зібрати гроші, на медичне світило, яке може допомогти, – і іноді їх надії виправдовуються. Але коли людина вже мертва – вона мертва. Час надії сплив; ворота смерті зачинилися назавжди, ще раз нагадавши, що вони чекають на всіх нас.

Люди плачуть над небіжчиком – плачуть над померлим, над своєю втратою, над смертю, яка неминуче чекає їх усіх. Марфа і Марія плачуть над гробом Лазаря – і Ісус плаче разом з ними.

Але от Він повеліває відвалити камінь від дверей гробниці – і здійснює диво. «Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть» (Ін. 11:43). Воскресіння Лазаря не могло не викликати в пам’яті усіх, хто його бачив, слова псалму: «Бог – Спаситель наш, Бог наш, Бог, щоб спасати. У владі Господа ворота смерти» (Пс. 67:21). Харизматичний цілитель може вилікувати хворобу. Але Той, Хто може викликати померлого з-за воріт смерті, може бути тільки Богом.

Воскресіння Лазаря, Карл Генріх Блох

І ми бачимо реакцію людей.

«І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде. Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього. А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.

Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом. Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте, і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув. Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, – і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино. З того дня змовились убити Його»  (Ін. 11:44-53).

Ця коротка розповідь – про те, що є віра і що є невіра. Усі присутні бачать одне і те ж диво – але реагують по-різному. Усі отримують свідоцтво, що перед ними – Месія Божий; більше того – Хто упевнено демонструє владу, яка може належати тільки Одному Богові. Те, що відбувається не залишає місця для сумнівів – і ніхто не сумнівається, що диво сталося. Але люди реагують по-різному.

Одні «вірують у Нього»; інші біжать до Його ворогів, бо хочуть якось нарешті позбутися цього Чудотворця. Первосвященики і фарисеї не заперечують, що Він творить дива. Це неможливо заперечувати. Більше того, цим вони і стривожені. Вони вірять у реальність Його чудес – але не вірять у Нього в тому сенсі, що не хочуть довіритися і підкоритися Йому.

Невіра – це не питання браку свідоцтв. Це питання озлоблення волі, яка відкидає будь-які свідоцтва, і чим більш безперечними вони є, тим з більшим озлобленням вони відкидаються.

Супротивники Ісуса вважають, якщо «всі увірують у Нього», здійметься повстання проти римлян, римляни прийдуть і втоплять його в крові. Щоб запобігти такому розвитку подій, Його слід знищити. Нам зі сторони це здається повним безумством: як ви збираєтеся знищити Того, Хто щойно показав Свою владу над смертю? Але їм це здається тверезим розрахунком, обдуманою політичною необхідністю. Вони враховують захоплення натовпу, жорстокість римлян, співвідношення військових сил – але не Бога; вони прекрасно знають, але не хочуть знати, бачать – але не хочуть бачити.

Так влаштована невіра – будь-кого, і наша зокрема. Двері нашого серця відкриваються зсередини; поки ми тримаємо їх на замку, перед дверима може відбуватися усе що завгодно, які завгодно чудеса. Вони не відкриються, поки ми їх не відкриємо. Увірувати – це не означає «упевнитися» в реальності Бога і Його чудес. Первосвященики і фарисеї пересвідчилися. Увірувати – це означає підкоритися і довіритися. Не «отримати нову інформацію», а зробити акт волі, розвернутися до Бога. Прийняти те, що ми вже знаємо: Бог прийшов на землю в особі Ісуса Христа, помер за наші гріхи і воскрес з мертвих. Прийти в Церкву, де Він перебуває серед Своїх вірних, вклонитися Йому, ввірити Йому своє життя.

Тоді прийде день, і ми почуємо той же Голос, що повеліває нам вийти з наших могил до вічного світла життя майбутнього віку.

Автор: Сергій Худієв