За що помер Христос?

Згадуючи перед Пасхою страждання і смерть Христа ми задаємося питанням: навіщо і заради чого Він пішов на хрест? Для багатьох – це смерть мученика “за праве діло”. Для деяких – просто ще одна несправедливість у низці світових несправедливостей, вбивство хорошої людини, яка потрапила у вир політичних і релігійних конфліктів того часу. Для когось – приклад терпіння перед лицем переслідувань. Не можна сказати, що все це невірно. Але назвати Ісуса просто “великим Учителем моральності” або просто мучеником за праве діло – означає недоговорити чогось найважливішого.

У третьому розділі книги Буття диявол, спокушаючи перших людей, обіцяє, що скуштувавши плід пізнання добра і зла вони не помруть. Це брехня. Відплата за гріх – смерть, і вона абсолютно неминуча. Той же спокусник змушує нас пред’являти претензії із цього приводу до Бога. Дійсно, ну що, важко Йому якось узяти і обійти власний закон, раз Він нас любить?

Уявіть собі, що я скоїв злочин – наприклад, пограбував крамницю. У мене є друг – хороша, чесна людина, яка мене щиро любить, як рідного брата. Я прошу мого вірного, надійного друга, щоб він забезпечив мені алібі – засвідчив, що в момент скоєння злочину ми з ним грали в шахи. І тут він… відмовляється. Він мій друг, і він мене любить, але він не лжесвідчитиме – у нього є моральні принципи. Я можу бути дуже незадоволений – “Хороший друг! Не хоче врятувати мене від в’язниці, коли йому це нічого не вартує! І це називається дружба?” Але він дійсно не хоче лжесвідчити – саме тому, що він хороша і чесна людина. Він носитиме мені передачі у в’язницю – а от брехати його краще не просити.

Також і Бога краще не просити поступати по брехні. Але це не означає, що Він нічого не робить для нашого спасіння. Він робить, але щось інше – стає людиною і помирає за наші гріхи. Це те, що людській гордості важко проковтнути – виходить, що ми винні, погані, зіпсовані люди, уся надія яких у тому, що за нас помер невинний, Преблагий і Непорочний? Саме так.

Якщо Ви, скажімо, з п’яну влаштували пожежу, а вас врятував пожежник – вас врятував, а сам загинув у вогні – ви відчуєте себе глибоко присоромленим. Можна зберігати гордість, коли вас незаслужено принижують; неможливо зберегти її, коли вам роблять незаслужене благодіяння. Важко задирати ніс, знаючи, що за ваші гріхи помер невинний – тому цю звістку так важко прийняти. Але свідчення апостолів саме таке – “Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних” (1Пет.3:18)

Уся наша надія – і жодної іншої надії немає – на те, що за нас помер невинний. Страсний тиждень ставить нас перед цим фактом.

Євангеліє підкреслює це, свідчачи про те, що перша людина, яка потрапила в рай, була розбійником, бандитом, який звернувся до Господа вже помираючи (Лк. 23:42). Він нічим не міг загладити своїх минулих злочинів – він просто попросив про милість, про дар – і отримав цей дар.

Але безкоштовних дарів не буває. Якщо вони безкоштовні для одержувача, це просто означає, що за них заплатив хтось інший. Якщо друзі пригощають вас обідом, то це тому, що вони заплатили за продукти і витратили час на готування. Якщо нам дарують щось, маленьке чи велике – для нас це безкоштовно, але дарувальникам довелося за це платити. Ми не платимо за наші гріхи, ми отримуємо прощення дарма – тому, що за нього заплатив Дарувальник. Як Він – вустами Церкви – проголошує на кожній Літургії, “Це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26:28). Відпущення гріхів набуте ціною Його крові – Його тяжким борінням у Гефсиманії, Його побиттям батогами, Його Хрестом, Його залишенням, Його страшною смертю. Не існує “дешевої благодаті”. Уся благодать сплачена на Хресті. Ми набуваємо прощення і вічне життя, бо, як каже апостол, “Христос помер за гріхи наші, за Писанням” (1Кор.15:3).

Історія Страстей нагадує нам цю істину – істину, яка преобразить наше життя, якщо ми сприймемо її серйозно. Цар всесвіту, який “укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші” (Іс.53:5), лагідно просить: “Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей“. (Ін. 14:15).

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Велика середа