Не той, кого очікували

Вхід Господній в Єрусалим – подія, відзначена трагічним нерозумінням. Господь відкривається народу, як довгожданий Месія Ізраїлю, Той, Кого сповіщали пророки. Те, що Він в’їжджає в місто на осляті – свідоме звернення до пророцтва Захарії: «Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).

Нам, після майже двох тисяч років, важко уявити собі, що це означало. Але старозавітний народ Божий жив очікуванням Месії – помазаного Богом Царя, Який принесе месіанську еру, епоху небаченого миру і процвітання, коли сили зла, що гнітять народ Божий, будуть скрушені, і навіть язичницькі народи прийдуть і схиляться перед Богом Ізраїлю. Як пророкував Ісая, «Восстань, світися, [Єрусалиме], бо прийшло світло твоє, і слава Господня зійшла над тобою. Бо ось, темрява покриє землю, і морок – народи; а над тобою засяє Господь, і слава Його явиться над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі – до сяйва, яке сходить над тобою… Тоді сини іноземців будуть будувати стіни твої, і царі їхні – служити тобі; бо у гніві Моєму Я вражав тебе, але у благоволінні Моєму буду милостивим до тебе. І будуть завжди відкриті врата твої, не будуть зачинятися ні вдень ні вночі, щоб принесено було до тебе надбання народів і приведені були царі їх» (Іс. 60:1-11).

Проте реальність Іудеї I століття була нескінченно далека від цієї картини всесвітнього тріумфу народу Божого – навпаки, народ жив під владою язичників-римлян, які суворо пригнічували будь-яке невдоволення. Більшість людей жили не просто в бідності, а на межі голоду: сучасні археологи, які дослідили поховання того часу, встановили, що кістки похованих носять явні сліди недоїдання. Рим безжально викачував податки через своїх ненависних прислужників – митарів. Ці податки могли зробити з процвітаючого багача бідняка, що ледве зводить кінці з кінцями, з бідняка – боржника, вимушеного продати свою землю і будинок, з боржника – жебрака і злодія, позбавленого надії хоч якось видертися з злиднів. Блудниці, які згадуються в Євангелії, часто були не любительками розгульного життя, а дочками розорених, доведених до повного відчаю сімей.

Сміливцям, які наважувалися кинути виклик військовій машині Риму, дуже щастило, якщо вони помирали від мечів легіонерів; на тих, хто попадався живим, чекала нестерпно моторошна смерть на хресті.

Але люди пам’ятали, як Бог приходив на допомогу Своєму народу. Вони пам’ятали Гедеона, Варака, Самсона, Давида, пам’ятали повстання проти язичників, кілька поколінь тому підняте братами Маккавеями, коли народ повстав проти язичницького тирана, що намагався викоренити віру в Єдиного Бога. Тоді юдеї розбили послані проти них незлічені полчища ворогів, і Ізраїль набув – на якийсь час – політичну незалежність.

Маккавеї б’ются з греками, Гюстав Доре

Люди ретельно вивчали древні пророцтва про Того, Хто мав прийти, і розуміли, що час настає, Месія повинен от-от з’явитися. І тоді все зміниться – часи болю і приниження залишаться в минулому, ненависні язичницькі пригноблювачі будуть скрушені, а Ізраїль прославиться і звеличиться за свою вірність Єдиному Богові.

Народ пристрасно чекав Спасителя, і коли люди побачили Господа Ісуса, вже Відомого Своїми чудесами, Який в’їжджав в Єрусалим на ослику, як передбачалося пророком, вони вибухнули криками захвату і тріумфування: «І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мк. 11:9-10).

Міру цього тріумфування, цієї нескінченної радості нам важко уявити – це було як проголошення перемоги після страшної, виснажливої війни, як ясний світанок після довгої ночі, повної кошмарів. Гряде Месія! Зараз усе буде по-іншому!

І Єдиний, Хто не розділяв цього тріумфування – Сам Господь Ісус. Навпаки, Він плаче: «І коли, наблизившись, побачив місто, то заплакав над ним і сказав: о, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх» (Лк. 19:41-44).

Так, Він – Месія, Передречений Пророками. Так, Він – Посланий Богом довгожданий Спаситель. Але пройде всього кілька днів, і натовп, в якому буде немало тих, хто нещодавно кричав «осанна», кричатиме: «Розіпни Його!» Чому? Бо Він не дасть натовпу того, чого він хоче.

Натовп хоче, щоб Він заснував земне царство і правив подібно до інших царів силою меча. Він приніс інше, вічне Царство, куди входять тільки добровільно, вірою і любов’ю. Натовп хоче, щоб Він знищив ненависних язичників – а Він прийшов дати всім – євреям і язичникам – прощення гріхів і життя вічне. Натовп чекає, щоб Він дав йому земні блага, а Він прийшов дати небесні. Люди хочуть, щоб Він позбавив їх від зовнішнього пригноблення – від тих людей і обставин, які роблять їх життя важким. А Він прийшов врятувати людей Своїх від гріхів їхніх.

Тому натовп і кричить: «Не Його, але Варавву!»

Минає певний час, і люди, повні патріотичного і релігійного натхнення, наважуються повстати проти римлян – і пророцтво Господнє збувається. Спочатку бунтівники здобувають певні перемоги, потім підходять основні сили римлян, і в 70-му році відбувається страшна, тяжка облога і штурм Єрусалиму, де дійсно не залишається каменя на камені.

Люди не побачили, що служить до їх миру – і загинули.

Виконалися і пророцтва Старого Завіту – народи дійсно прийшли до світла Єрусалиму, і дійсно вклонилися Богові Ізраїльському. Царі народів дійсно з благоговінням явилися в Єрусалим, щоб ушанувати Його святі місця, і зі своїх скарбів звели в його межах прекрасні храми. Але зовсім не так, як чекали люди за часів Господа Ісуса.

На трагічну помилку людей того часу можна було б подивитися звисока, якби вона не повторювалося в кожному поколінні. Крик «не Його, а Варавву!» багато разів звучав в історії, звучить і зараз. Люди готові поклонятися сильним, страшним людям, які їдуть не на ослятах, а на бойових конях, брязкаючи смертоносною зброєю, які «прийдуть – лад наведуть» так, що нікому вже не треба буде наводити лад у своїй душі і боротися зі своїм гріхом. Знову Господь Ісус виявляється не тим Месією, якого чекають.

І Вербна Неділя – ще одна можливість покаятися, змінити шлях, навернутися до істинного Царя і істинного Месії – Господа нашого Ісуса Христа. До Того, Хто спасе нас. Передусім, від наших власних гріхів.

Автор: Сергій Худієв