Фома невіруючий

Явлення Христа апостолам, Андрій Миронов

У чому ж був маловірним Фома і чи був він взагалі невіруючим, як прийнято на нього казати?

Не полінуємося відкрити Євангеліє і знайти всі епізоди, пов’язані з цим апостолом. Найяскравіший з них – день напередодні воскресіння Лазаря, перед Входом в Єрусалим: “Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди? Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього; а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним. Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його. Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає. Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон. Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер; і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього. Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним” (Ін. 11:8-16).

Ходімо й ми і помремо з Ним“. Нічого собі невіруючий! Нам, через дві тисячі років, такі слова апостола здаються природними. Мученики, сповідники і всі ті, хто прийняв заради Христа хрест, в усій його величній тяжкості, зробили ці слова зрозумілими і навіть звичними. Але тоді, у Вифанії, думка про смерть Христову і за Христа була чимось абсурдним. Увесь Ізраїль чекав Месію не розіпнутого, а тріумфального. Месія не міг бути вбитий, за визначенням. Цього не могло бути, бо цього не могло бути. Одинадцять апостолів, зміркували, що в Єрусалимі може статися не лише смерть їх Учителя, але і безглузде фіаско всього їхнього учнівства чи смерть кожного з них. А помирати вони не збиралися. Вони вже думали про міністерські пости в новому уряді: “Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите” (Мк. 10:37,38).

Якраз усі учні Христові, окрім апостола Фоми, виявили себе маловірами.

Хіба не знав Фома про пророцтва прийдешнього Царства? Знав. Хіба міг бути вбитий Месія? Ні. Так чому ж він готовий був прямувати разом з учителем в Єрусалим на смерть? Бо віра його була такою величезною, що він, відчуваючи поряд із собою Господа, готовий був за закликом серця йти з Ним куди завгодно. Бо довіряв цій красивій і незвичайній Людині, сповненої любові і таємничої влади. Любив беззавітно, всупереч хибній традиції очікування, всупереч почуттю самозбереження. Нехай він не фарисейський Месія. Нехай можливо Він не той, на кого чекав обраний народ, але можливо Він – нова сторінка в Завіті Божому?

Усім відомо, що Бог найкраще пізнається саме серцем. Фома дізнався в Ісусі Спасителя серцем, і це бачення Бога стало основою його віри. У Вифанії він на власні очі бачив воскресіння Лазаря. Здавалося кому, як не йому в першу чергу, потрібно було повірити у Ісусове воскресіння?

А він засумнівався.

Багато коментаторів звертають увагу на те, що апостол Фома втілює розсудливу чи інтелектуальну можливість увірування в Бога. Приклад благочестивого скепсису, що приносить свої унікальні плоди. Так би мовити, батько всім філософам і богословам. Проте, в Євангелії немає жодного місця, де б Фома висловлював свої сумніви Христу чи б сумнівався в Його думці, чи сперечався б з Ним. Немає цього.

Фома не повірив не Христу, а апостолам!

Нічого дивного. От вони сидять, зачинившись у домі “з остраху перед юдеями” (Ін. 20:19). Вони відмовляли Христа йти в Єрусалим на Пасху. Один з них зрадив Його цілуванням. Петро хвалився бути вірним до смерті і в ту ж ніч відрікся від Нього. У саду Гефсиманському, під час арешту Ісуса, усі учні повтікали геть. А могли б залишитися, як мученики Риму, які самі вийшли на арену Колізею. Більше того, була чутка, що учні хочуть викрасти з гробу тіло Христа і симулювати Його воскресіння. Чи міг Фома, який палко любить Христа і болюче сприймає зраду Йому, довіряти своїм розгубленим друзям, які стільки раз явили легкодухість? Ні.

Також ніхто не довіряє і нам. Ми можемо вважати себе духовними, віруючими, сповненими любові, а нам не будуть вірити. Нам здається, що ми учні Христові, віщаємо слова Божі, а ніхто, слухаючи ці слова, і не збирається стати християнином. У кращому разі, існує кілька чоловік, яких ми якось умовили прийти в храм. А так до наших слів байдужі навіть наші ближні. Бо фальш ролевих ігор, очевидна відсутністю справ віри. А віра без справ мертва і абсолютно не переконлива. Ніхто не вірить тільки словам.

Увірування Фоми, Карл Генріх Блох

Звичайно, Господь бачив рану на серці одного зі Своїх любимих і щирих учнів. Він знав про страждання апостола і, люблячи його, з’явився Фомі. Це було єдине і надзвичайне явлення любові Божої до людини. Заради одного єдиного учня Він знову здолав межі світів і утілився в зриме тіло. Виявляється, це можливо.

Бог в історії являвся в зримому тілі: Аврааму, частково Мойсеєві і деяким обранцям. Буває, Божого відвідування удостоюються і прості люди, яких Господь хоче врятувати. І от, у цьому ряду виявився Фома як особливий обранець. Господь не міг не підтримати Фому, який так прагнув до Нього і ледь не впав. Він не лише з’явився, але більше того, дозволив доторкнутися до Нього. Звернімо увагу, якщо до Пасхи Христос і учні, як ми читаємо, могли вітати Христа цілуванням, могли вилити на Його голову олію, або доторкнутися до Нього, то після Воскресіння виникла певна дистанція. Як він сказав Марії Магдалині, яка зустріла Його пасхальним ранком: “Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого” (Ін. 20:17).

А тут, навпаки, пропонує вкласти пальці в рани від цвяхів. Це дуже висока міра довіри і знак близькості, і наслідок віри Фоми. Дотик як аргумент того, що воскреслий Христос не примара, а реальність.

“Фома невіруючий” – це безглузде непорозуміння нашої мови. Якби він був невіруючим, то він ніколи не пішов у дикі країни з розповіддю про дивного Друга і Бога. Він би ніколи не пішов ділитися радістю до народів, які навіть зараз люті і жорстокі. Він пройшов Ефіопію, Персію, Афганістан і був убитий в Індії. Там його проткнули п’ятьма кілками за проповідь про Христа.

Подвиг апостольства і місіонерства – це особлива тема, яка на наш сором, якось не прижилася в Росії. Тому феномен апостольства ще більше вражає уяву. Поляки, німці, італійці, американці їдуть в Африку, на тихоокеанські острови, і в самі глухі куточки землі, з Євангелієм у руках, а випускники наших місіонерських курсів осідають у Москві і в інших великих містах.

Яка там Африка чи Пакистан, адже там немає Інтернету! Подвиг апостолів, які розійшлися, часто по одному, по землі, просто приголомшує своєю мужністю і силою, які можуть виникнути тільки від віри. Піти невідомо куди без кредитної картки, без охорони, на підніжний корм до чужих народів і, швидше всього, на смерть – це справжнє уподібнення Христу. Більше того з Єрусалиму по всьому світу були розіслані “зондер-команди” для пошуку і вбивства учнів Христових.

Місія стала для апостола основною справою життя. Він затверджував істинність християнства не красою старого обряду, не іконами, не архітектурою, а самим життям, в якому кожна людина, за покликанням, є храм Духа Святого. Можна було б стати, як сучасні віруючі читцем, іконописцем, богословом, та хіба мало ким, від кого буває користь Церкві і залишитися в затишній квартирі. А він вибрав точну подобу життя Христового – проповідь. Він жив по максимуму.

До цього подвигу і до смерті апостол Фома-віруючий був готовий вже раніше, із самого Входу в Єрусалим на Пасху.

Автор: священик Костянтин Камишанов