«Невіра» Фоми

Невір’я апостола Фоми, Рембрандт ван Рейн

«Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, i немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне» (1Кор. 1:26,27), – ці слова в повній мірі можна віднести до апостолів, перших учнів Христових, а також жінок, які служили Христу «з майна свого» (Лк. 8:3), окрім Іоанни, жінки «Хузи, домоправителя Іродового» та Никодима з Йосифом Аримафейським, це були незнатні люди, від яких мало що залежало в тогочасному світі.

Проте саме ним судилося залишити свій слід в історії, при чому такий, що їх згадують через 2000 років навіть у країнах, яких до того часу просто не існувало. Країнах, які своїм сучасним обліком мають завдячувати життю та подальшій проповіді цих людей. Звісно, якби не було Христа, пам’ять про цих людей зникла в небутті, подібно до пам’яті про мільярди людей, що протягом історії населяли цю планету. Проте вони самі вибрали шлях слідування за Христом, хоча могли залишитися байдужими до Його проповіді, до Його заклику слідувати за Ним (чого лише вартують слова Христові: «Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей» Мф. 4:19) і жити так само далі, нехай сірим, проте стабільним, розміреним життям.

Вони ж обрали життя повне незгод і поневірянь – щоб пересвідчитися в цьому, варто лише пригадати те, що спіткало апостола Павла під час його місіонерських подорожей (див. напр. 2Кор. 11:24-28). Щось подібне сталося з іншими апостолами, зокрема з апостолом Фомою, якого прийнято називати «невіруючим».

Що ж це за «невіра» така, яка змусила його рушити з проповіддю про воскреслого Христа аж до земель далекої Індії? Чи не занадто ми прискіпливі до людини, яка відправилися в далеку, повну небезпек подорож у невідому країну, людини, яка поклала своє життя, щоб донести до людей звістку про люблячого Бога? Ми, які так часто соромляться сказати ближньому про те, що Ісус прийшов у цей світ, щоб покликати грішників до покаяння (див. Мф. 9:13)?

Легко повісити на людину ярлик (особливо осудження), проте вкрай важко змусити себе хоча б спробувати зрозуміти її. Адже що примушувало Фому не вірити у воскресіння Христове? – Любов, адже новина про воскресіння з мертвих улюбленого Вчителя була настільки дивовижною та прекрасною, що апостол просто боявся повірити в це, боявся, що це виявиться обманом. Проте пересвідчившись, що це дійсно так, він «всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім розумом своїм», згідно Господньої заповіді (див. Лк. 10:27), прийняв Ісуса як свого Господа та Спасителя. А чи готові ми за Фомою так само безбоязно та відверто повторити його слова сповнені любові, поклоніння та віри: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28)?

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)