Рухомі любов’ю

Жінки-мироносиці, Роберт Белл

Про жінок-мироносиць (Мк. 15:43 – 16:8)

Читаючи оповідання про поховання Спасителя не можна пройти повз одне питання: навіщо? Навіщо Йосиф, ризикуючи статусом, а можливо – і свободою, і самим життям – йде до Пилата і просить тіло щойно страченого Злочинця? Навіщо наражає себе на небезпеку Никодим? Навіщо слабкі жінки, відкинувши страх, поспішають із самого ранку до гробниці Учителя?

Звідки ця несподівана мужність? Чим вони були рухомі? – Можливо, вони надавали таке велике значення обрядовій стороні поховання? Або ж це був своєрідний протест проти римських поневолювачів? Чи вони вважали, що Ісусові зручніше буде воскреснути, знаходячись у гробі, а не на хресті? Або ж вони наслідували свій моральний кодекс і робили те, що слід, не роздумуючи про наслідки? – Навряд.

А втім, ми нічого не можемо сказати напевно. Йосиф, Никодим, кожна з Ісусових учениць – усе це були різні люди, з різними характерами, з різним життєвим досвідом. І в кожного могли бути свої мотиви. І проте, вони об’єдналися в цьому вчинку, який вимагав чималої мужності, – і любові.

Любов, – каже апостол Павло, – ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникнеНині ж перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов” (1 Кор. 13:8,13). Втім, у ті страшні і сумні дні в серцях учнів і учениць, таємних і явних, ймовірно, мало залишалося віри і надії – але не вичерпалася їх любов, яка “міцна, як смерть” (Пісн. 8:6). І саме любов’ю були вони рухомі.

І якщо вони і давали якесь раціональне обґрунтування своїм діям, то для цього, здається, найкраще підходили слова Учителя: “Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, – бо в цьому є Закон і Пророки” (Мф. 7:12). Хотіли б вони, щоб, станься з ними щось подібне, люди, які люблять їх, потурбувалися б про їх тіло, оплакали і поховали б їх за законом батьків? Так? Тоді щоб то не було слід проявити цю останню турботу про тіло Наставника. І вони діють, діють не оглядаючись на думки і судження інших людей, проявляючи обережність лише в тій мірі, щоб ніщо не перешкодило здійсненню їхнього задуму.

Тут слід було б запропонувати певний моральний висновок – або навіть декілька висновків. Але ми впевнені, що читач може зробити це і сам. А якщо виникнуть труднощі – то варто знову і знову звернутися до євангельських рядків, бо Священне Писання – це не музейний експонат, але як духоносне слово, дане нам для напоумлення і навчання, і кожен віруючий, який читає Євангеліє, може бути наставлений в істині Духом Святим.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)