Жінки біля порожньої гробниці

Герберт Шмальц, Воскресіння. Ранок

Перші, хто дізнався про Воскресіння Господнє, – «Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія [мати] Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам» (Лк. 24:10), група жінок, які «першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу» (Лк. 24:1).

Саме вони стали, за виразом святого Іоанна Златоуста, «Апостолами до Апостолів», тими, хто вперше сповістив благу звістку про те, що «воскрес Христос, як Він і передбачив». У Євангелії взагалі немає незначних деталей, і те, що першими про Воскресіння удостоєні дізнатися саме жінки, зовсім не випадково.

В античному світі – як юдейському, так і язичницькому – жінка була істотою другого сорту. Юдейський історик Йосиф Флавій, описуючи сучасні йому звичаї, каже: «Свідчення жінок, зважаючи на їх легковажність і пристрасність, не має братися до уваги». (Юдейські старожитності, Книга 4, 8, 15)

Талмудичний трактат «Шевуот» (Клятви), що стосується питань судочинства, виключає жінок з числа свідків, які мають право свідчити в суді. (Лист 30)

У Талмуді неодноразово вказується на низький статус жінки. Наприклад, їх не слід було учити Закону: «сказано: «…і учіть їх, синів ваших» – синів, але не дочок» (Трактат «Брахот»).

Але це приниження жінок серед юдеїв того часу було ще дуже помірним, якщо ми поглянемо на язичників. Все ж у Біблії про першу жінку сказано як про «помічницю», «відповідну» чоловікові, тоді як у грецькій міфології перша жінка – це Пандора, та сама, якій належить відомий ящик (чи скринька) Пандори з усіма людськими бідами.

Найбільш приниженим становище жінки було в Греції, де жінка (якщо тільки вона не була гетерою) була повністю підпорядкована батьку (чи чоловікові) і не могла приймати жодних самостійних рішень. Як казав Аристотель, «Чоловік порівняно з жінкою краще її по самій природі, а жінка гірше його, тому він володарює над нею, а вона підкоряється йому». Дещо краще становище було в Римі; але і там жінки не мали громадянських прав і були формально відсторонені від участі в державних справах, хоча могли мати на них непрямий вплив. У суді інтереси жінки мав представляти батько або, за його відсутності, опікун чоловічої статі.

В античній літературі більш ніж достатньо прикладів украй зневажливого ставлення до жінки, яка представлялася істотою розумово і морально неповноцінною.

Та обставина, що першими Воскресіння сповіщають жінки, служила для язичницьких критиків християнства невичерпним джерелом кепкувань. «А що Він, хоча не зумів постояти за Себе за життя, ставши трупом, повстав, показав сліди страти, пробиті руки, – то хто це бачив? Напівбезумна жінка або хтось ще з тієї ж шарлатанської компанії?» – уїдливо запитував антихристиянський автор ІІ ст. Цельс. «Він явився, – продовжує Цельс, – потайки тільки одній якійсь жінці і власним Своїм прибічникам».

Духовний досвід і віра жінок тривалий час не викликали в язичників нічого окрім презирства.  Більше того, навіть самі Апостоли сприймають свідоцтво жінок-мироносиць з явною недовірою: «І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм» (Лк. 24:11). У ту епоху жінки вважалися явно непідходящими свідками для події такої важливості.

Що з цього виходить? Зауважимо три речі.

Передусім, те, що свідоцтво про жінок біля порожньої гробниці є безумовно достовірним і дуже раннім. Першими про Воскресіння дізнаються саме жінки, а чоловіки-учні спочатку не вірять – це не те, що рання Церква могла б вигадати. З погляду тодішнього культурного контексту це страшенно незручний, навіть непристойний стан справ.

Як пише сучасний бібліїст єпископ Томас Райт, «подобається нам це чи ні, в античному світі жінки не вважалися надійними свідками. Коли в християн з’явився час створити готове формулювання, яке наводить Павло в 1Кор.15, вони тихо виключили звідти жінок, які тут абсолютно невигідні з погляду апологетики. Але в євангельських оповіданнях вони грають і головні, і другорядні ролі, це – перші очевидці, перші апостоли. Таке не можна придумати. Якби традиція почалася зі свідків-чоловіків (що ми бачимо в 1Кор.15), ніхто, переписуючи її, не став би включати туди жінок. Але всі євангелія свідчать саме про жінок» («Головна Тайна Біблії»).

Томас Райт звертає увагу на те, що, таким чином, свідоцтва про жінок біля порожньої гробниці є більш ранніми, ніж свідоцтво апостола Павла, тобто існували до 55-57 рр. Р.Х., коли, на думку учених, було написане Перше послання до Коринтян.

Інша сторона того, що Бог удостоїв бути першими свідками Воскресіння саме жінок, полягає в тому, що Бог осоромлює людську гординю, обираючи тих, на кого оточення схильне дивитися зі зневагою, як на людей другого сорту. Це нагадує слова апостола Павла з Послання до Коринтян: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:26-29). Бог звеличує тих, кого люди схильні зневажати.

Третє, що варто зауважити – це те, що жінки йдуть до Ісуса не в той момент, коли Він в оточенні захопленого натовпу творить дива, не тоді, коли люди чекають Його запанування, а коли Він, як здається, повністю і остаточно програв, коли Господь принижений, знищений, убитий і похований. Вони зберігають вірність Господу в мить, коли Його поразка здається безперечною. Саме тому вони і дізнаються про Його Воскресіння першими.

Автор: Сергій Худієв