Апостоли серед апостолів

«Неділя святих жінок-мироносиць», – іноді це свято називають «церковним жіночим днем», але це все ж не зовсім вірно. День жінок-мироносиць – це спогад про першу християнську проповідь, в якій світ, – нехай у вигляді дуже обмеженого кола осіб – уперше почув пасхальне вітання: «Христос воскрес!».

Давайте пограємо в гру! Сенс простий: назвати видатних жінок. На пам’ять відразу ж спадає кілька жінок-учених, письменниць, хтось згадає імператриць і т. д. Десятка два-три, я думаю, набереться. А тепер називаємо героїв-чоловіків. У рази більше, навіть у десятки разів. Чому так? Бо в багатьох епохах і в багатьох країнах ставлення суспільства до жінки було, скажімо так, поблажливим. Це ставлення найяскравіше ілюструє відомий німецький вираз «кіндер, кюхе, кірхе», тобто «діти, кухня, церква».

На жаль, у сучасному суспільстві досі існує думка, що і Православна Церква ставиться до жінки як до суб’єкта другого сорту, принижуючи її гідність, не приділяючи належної уваги її розвитку. Чи це так? Ні, бо коли в християнському товаристві жінки не мають тих же прав, що і чоловіки, цей стан справ не виникає з християнства. А якщо уважно читати Новий Завіт, то ми побачимо в ньому якраз принциповий відхід від «традиційної» норми і ставлення до жінки як до абсолютно рівної чоловіку.

З Євангелія ми знаємо про одну сім’ю – близьких друзів Христа. Це дві сестри і брат – Марфа, Марія і Лазар. Одного разу Христос приходить в їх дім, і Марфа йде на кухню готувати пригощання. Це не просто бажання догодити дорогому гостю, а звичайний порядок речей для жінки того часу – займатися трапезою, поки чоловіки розмовляють. Марія ж, всупереч цьому порядку, сідає біля ніг Ісуса і слухає Його слово. Марфа цілком законно обурюється: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені». Але Христос відповідає: «Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї» (Лк. 10:40- 42). Господь як би каже: «Марфо, твоє місце не на кухні, а тут, зі Мною. Забудь про віковий життєвий лад, бо Я прийшов у твій дім і ставлюся до тебе, нарівні з іншими».

Христос у Марфи та Марії, Генріх Семирадський

Але найяскравіший приклад того, що християнство готує жінці зовсім інше місце, ніж вона займала в традиційному дохристиянському суспільстві, ми знаходимо в останніх розділах Євангелія, де говориться про воскресіння Христове і події, що сталися за ним. Саме тоді, після розп’яття Господнього, на тлі розсіяння і розгубленості учнів виявляється надзвичайна віра і вірність Його учениць. Їх подвиг і згадує Церква в третю пасхальну неділю. Жінки-мироносиці. От їх імена: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Саломія, Іоанна, Сусанна та інші.

Скільки мироносиць було всього, ми точно не знаємо. Церковна традиція присвоїла звання мироносиць семи ученицям Христовим. Усі вони згодом потрудилися в благовісті Христовому, як і апостоли. Марія Магдалина, наприклад, так і іменується – рівноапостольною, тобто має ту ж славу і понесла той же хрест, що і учні-чоловіки. Але хто були ці жінки? Передання зберегло для нас зовсім трохи відомостей про кожну з них.

Марія Магдалина. Одні убачають у ній знамениту євангельську блудницю, яку Христос врятував від побиття камінням і яка помазала Йому ноги дорогим маслом. Інші бачать у ній просту єврейку, зцілену Христом від тяжкої недуги одержимості бісами. Після виходу апостолів на проповідь вона знехтувала тодішніми нормами (в юдеїв жінці заборонялося проповідувати) і самостійно ходила з міста в місто, сповіщаючи всім про воскреслого Учителя. За однією версією житія, свята закінчила свої дні в домі Іоанна Богослова в Ефесі, доживши до глибокої старості.

Марфа і Марія – вже згадані сестри Лазаря. Відомості про те, як склалася їх доля після євангельських подій, дуже мізерні. Разом з братом, якого колись воскресив Сам Христос, вони перебралися з Єрусалиму на Кіпр, де допомагали Лазарю нести єпископське служіння. Де, коли і як померли святі сестри – невідомо.

Іоанна була дружиною Хузи – одного з чиновників при дворі правителя Галилеї Ірода Антипи. Вона займала дуже високе становище в суспільстві, мала великий вплив і зв’язки. У дні проповіді Христової саме Іоанна, ймовірно, брала на себе левову частку витрат апостольської общини, піклуючись про харчування і все необхідне для Господа і Його учнів. Є версія, що жінка навернулася до Бога після здійсненого Христом в її житті дива: на думку ряду біблійних істориків, син царедворця, зцілений Господом (див.: Ін. 4:46-54), був дитиною Іоанни, і вдячна жінка після цього пішла за Спасителем.

Марія Клеопова була однією з родичок Христа, більше про неї практично нічого не відомо. За однією з версій, Марія доводилася дочкою чи дружиною Клеопі – брату Йосифа Обручника.

Марія Яковова, за переказами, була молодшою дочкою Йосифа Обручника. Вона знаходилася в дуже теплих стосунках з Пресвятою Богородицею і була, по суті, Її найближчою подругою. Є версія, що вона ж є Марією Клеоповою, а ще і Якововою іменується тому, що один з її синів – Яків – входив до числа апостолів.

Сусанна служила Христу зі свого майна, тобто, мабуть, була досить забезпеченою. Більше про неї не відомо нічого.

Ці жінки йшли за Христом в дні Його земного життя і пішли за Ним до самого кінця – на Голгофу. Вони бачили Його страшне розп’яття і смерть, проводили Його «в останню путь», а потім знову зібралися, рано вранці, коли нічна пітьма ще вкриває землю, до гробу, щоб закінчити похоронний обряд – за юдейським звичаєм помазати тіло покійного пахощами.

Слабкі, налякані жінки. Вони йдуть одні, чоловіків серед них немає, тому таке тривожне їх питання: «Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?» (Мк. 16:3). Але в цьому вже немає нужди: камінь відвалений, а гріб порожній. Звучать слова Ангела: «Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам» (Мк. 16:6,7).

Жінки-мироносиці біля Гробу, Аннібале Карраччі

«Ну і що?» – запитає недосвідчений читач.

Є речі очевидні і не дуже. Те, що було очевидним для людей далеких епох, далеко не завжди очевидне для нас. Згадаємо час і місце дії: Схід, майже дві тисячі років тому. Жінки тоді займалися домом, не вникали в чоловічі розмови, не брали участь у політиці і громадському житті. Якщо їм доводилося свідчити на судовому процесі, до їх свідчень ставилися з меншою довірою за чоловічі свідчення. Якби євангелісти придумали всю цю історію з порожнім гробом і Ангелами, вони б напевно зробили провісниками воскресіння чоловіків. Але Євангеліє описує саме реальність, навіть якщо вона не дуже укладається в менталітет людей того часу. До речі, і апостоли, почувши слова про воскресіння Христове від жінок, не відразу вірять їм. Клеопа, по дорозі в Еммаус, розповідає таємничому супутнику: «Налякали нас деякі жінки з наших, які вранці були біля гробу, і не знайшли тіла Його, і, прийшовши, розповідали, що вони бачили і явлення ангелів, які говорять, що Він живий. І пішли деякі з наших до гробу, і знайшли так, як жінки говорили, а Самого ж не бачили» (Лк. 24:22-24). Марія Магдалина залишає сльози і закликає учнів зробити те ж саме, але «вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, – не повірили» (Мк. 16:11).

Жінки-мироносиці тріумфують, а апостоли-чоловіки замикають двері, побоюючись помсти юдеїв. Жінки вже проповідують, а чоловіки думають, що бачать примару, і чують докір Христовий: «Чого хвилюєтесь, чому такі думки входять до сердець ваших?» (Лк. 24:38). Хіба могли євангелісти навмисно зображувати апостолів – майбутніх стовпів Церкви – у такому непривабливому ракурсі?.. Ні, просто все так і було, але в цьому знову-таки являється сила і слава Божа: представниці «слабкої статі», не боячись нікого і нічого, починають благовістити про християнське спасіння людству. У цьому міститься дуже глибокий сенс: колись Єва першою побачила змія-спокусника і повірила його лукавим словам, але тепер жінки першими бачать воскреслого Христа і вірять у Його воскресіння. Жінки-мироносиці стають апостолами серед самих апостолів. Християнська проповідь починається з жінок.

Жінки-мироносиці – це героїні перших днів християнства. Але це і приклад для всіх нас. Приклад того, що нам не завжди і не в усьому може вистачити «природної» мужності та сили, але жертовність, вірність, любов і жива палка віра можуть здолати найсильніший страх.

…Вони не злякалися, вони повірили, тому світ і почув радісне «Христос воскрес!».

Автор: священик Василь Куценко