Марія Магдалина

Свята Марія Магдалина, Наталя Клімова

Часто можна почути запитання: «Чи правда, що Церква оголосила Марію Магдалину гулящою жінкою, щоб скомпрометувати її і приховати ту важливу роль, яку вона грала в житті апостольської общини?»

Ні, це неправда. Церква в усій своїй повноті ніколи не «оголошувала» святу Марію Магдалину блудницею і вже тим більше ніколи не прагнула «приховати роль» цієї святої жінки в житті общини перших християн. Але справа навіть не в цьому. Річ у тім, що такого роду висновки пов’язані з якнайглибшим нерозумінням Євангелія і життя Церкви.

Можливо, це комусь здасться дивним, але Новий Завіт (і це одна з його вражаючих рис!) повний «компромату». Наприклад, святий апостол Павло абсолютно не приховує, що «жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її» (Гал. 1:13), Апостоли проявляють невіру, коли жінки-мироносиці сповіщають їм про Воскресіння (див. Лк. 24:11), про апостола Петра сказано, що він три рази відрікся від Спасителя, причому подробиці цієї історії відомі нам, очевидно, із слів самого Петра.

Більше того, священнописьменники вважають важливим, щоб у Писанні збереглися ці згадки про людську неміч великих святих. Церква не прагне їх замовчувати. Сенс такої відмови від всякого лакування цілком ясний із слів апостола Павла: «Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший. Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього, для життя вічного» (1Тим. 1:15,16).

Таким чином, спроби – цілком можливо, що хибні – середньовічних тлумачів ототожнити святу рівноапостольну Марію Магдалину з жінкою-грішницею, що згадується євангелістом Лукою (див. Лк. 7:38-50; у Євангелії від Іоанна вона ототожнюється з Марією, сестрою Лазаря, див. Ін. 11:2), обумовлені зовсім не бажанням її скомпрометувати чи принизити в її особі жінок взагалі. Навпаки, таким тлумаченням Церква свідчить про те, що навіть жінка, затоптана на саме соціальне дно, може бути прийнята і піднята Богом і наділена великою гідністю. Ця жінка, як пише Євангеліст, омила ноги Ісуса сльозами і помазала їх миром, обуривши самоправедного фарисея, який був упевнений, що Ісус не дозволив би їй доторкнутися до Себе, якби знав, хто вона така. Проте Господь засуджує фарисея і свідчить жінці, що її віра врятувала її.

Цей епізод ясно свідчить: Христос може простити, призвати і дати нам нове життя, як Він зробив це з іншими людьми: зрадниками, гонителями, блудницями. Вказівка на колишні гріхи якогось святого є не «компроматом», а знаком надії: і для тебе ще нічого не втрачене, двері відкриті, тебе звуть. Бог може підняти великого святого із самого пропащого грішника.

Автор: Сергій Худієв