Яку людину формують світові лідери і телебачення

Ми живемо в епоху галюцинацій

Ми живемо в епоху смути, хвилювань і хаосу. І вражаючого духовного зубожіння. Наш час можна назвати пророчим, есхатологічним. Святі казали, що прийдуть дні, коли люди настільки заплутаються і збожеволіють, що світло називатимуть пітьмою, і навпаки – пітьму світлом. Зникне здоровий глузд, усі немов з’їдуть з глузду, а на нормальну людину вказуватимуть пальцем, називаючи божевільною.

І от ми з вами живемо саме в таку епоху. І це не красиві слова. Ми не є освіченими і просвіченими Богом людьми, ми не безгрішні і не здорові духовно, але рухаємося саме в цьому напрямі і принаймні знаємо, звідки виходить світло істинне. Дуже важливо розуміти, в який час ми живемо, і пам’ятати, що є місце, де розум прояснюється.

У наш час стільки єресі, стільки біляцерковних, псевдоцерковних і псевдорелігійних рухів, що паморочиться в голові. Адже все це – шлях до умертвіння душі.

Наркотики містяться не лише в ін’єкціях або пігулках. Є душевні наркотики, які перетворюють людей на істот, які не розуміють, що відбувається. Ми живемо в епоху галюцинацій.

Візьміть пульт, увімкніть телевізора. Перемикаючи канали, ми бачимо, як у різних місцях одночасно відбуваються абсолютно різні речі – тут одна новина, там інша, тут радіють, там плачуть. Повний безлад. Тебе кидає з одного в інше, страшні кадри миттєво змінюються приємними, спокійними картинками, а ти не устигаєш зосередитися. Це все одно що отримати прощення, а через секунду – ляпас, і потім знову почути: “Прощаю тебе”. І стоїш і не розумієш, що насправді відбувається.

Ми живемо в епоху протиріч. І пророцтва про те, що люди називатимуть світло пітьмою і навпаки, стосуються саме нашого часу.

Попри те, що ми – погані діти, у нас є Отець

Але серед усього цього хаосу в нас є якір – небесний якір. Тоді як звичайні якорі чіпляються за землю, дно, наш якір підносить на небо, до Божественного престолу, і зміцнює нас. Ми завжди знаємо, за що вхопитися, на що спертися, у що вірити і як дивитися навколо, як сприймати подію.

Наприклад, ти вмикаєш радіо – у машині чи вдома, у себе в кімнаті. Радіостанцій – незлічена кількість, і безліч людей у даний момент слухають передачі одночасно з тобою в магазинах, машинах і т. д. І от, при такій кількості радіостанцій, ти зупиняєшся на православній. Значить, голова в тебе працює у вірному напрямі – про це свідчить твій вибір. Ти знаєш, куди дивитися, де знайти.

І те, що ми знаємо, яким напрямком йти, – величезне Боже благодіяння по відношенню до нас. Незважаючи на наші гріхи, у нас є місце, де можна знову набути чистоти і відродитися. Попри те, що ми – погані діти, у нас є Отець. І ми радіємо не тому, що вважаємо себе хорошим, – це було б фарисейством і лицемірством. Ми радіємо, що в нас добрий Отець.

І коли в житейському морі піднімається буря, коли корабель, здається, от-от почне тонути і піде на дно, на палубі безтурботно грає маленька дитина. “Тікай швидше! – кричать їй. – Ми в небезпеці, нас от-от змиє хвилями!” А малюк відповідає: “Мені не страшно. Мій батько – капітан корабля, ми і не такі бурі бачили! Я не боюся, тато – досвідчений моряк”.

От ця упевненість, тепло і почуття, що душа знаходиться в розраді поряд з Богом, – велике благодіяння. Прославлятимемо і дякуватимемо за це Господу!

Ми втратили загальну систему координат

Іноді я бачу в новинах, як люди починають обговорювати і аналізувати якусь проблему. Говорять, говорять і ні до чого не доходять. Починають сваритися. І так – у кожному вечірньому випуску новин! Не знаю, як ви себе почуваєте після таких переглядів –адже це колосальна шкода і для розуму, і для серця, і для нервової системи. Люди самі хворі і нас роблять хворими.

Втім, не знаю, наскільки вони хворі – адже це їх робота. Зараз вони рвуть на собі сорочку, а трохи пізніше, в інших передачах, ми бачимо, як вони танцюють, розважаються, веселяться. Хіба тут можлива щирість – коли о восьмій вечора ти засмучуєшся про війну, кров, руйнування і вбивства, а через пару годин вже розважаєшся на світському заході? Значить, ці події не торкнулися твого серця. Бо інакше ти б не веселився.

Суперечність, роздвоєність – коли двоє людей спочатку не можуть домовитися між собою, а потім ще і інші в студії до них приєднуються, тільки посилюючи ситуацію, і так у кожному випуску. Немає завершення суперечки. Усі сваряться, бо кожен хоче висловитися, виставитися, справити враження. І якщо описати таку картину двома словами, то це – величезний егоїзм, властивий кожному з нас. Неймовірна зарозумілість, коли думаєш, що знаєш все краще за інших. Звідси і ворожість, ненависть один до одного.

Ми втратили загальну систему координат, у нас немає єдиної думки, завдяки якій просвітлення було б можливим.

Наш розум не осяяний Богом, і тому відбувається те, про що пише апостол Павло в Посланні до Римлян: “А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові – чинити неподобства” (Рим. 1:28). Перекрученому розуму, нездатному відрізнити добро від зла.

Розум сучасної людини не просвічується і тому не може вибрати правильний шлях. От чому більшість людей сьогодні, як казав старець Порфирій, – душі, що заблукали, нещасні, замучені життям. Вони не розуміють, чого хотіти, куди йти, а думають, що все знають. І розмовляють таким категоричним тоном, тоді як не знають нічого.

Будь це можливим, я поставив би світовим лідерам і власникам телевізійних каналів одне просте запитання. Яку людину ви хочете сформувати? Якою вона має бути? Можливо, покажете таку по своєму каналу, хоч би фото, або просто опишете, який він, ваш зразок, ваш ідеал. Наприклад: “Завдяки своїй політиці я мрію створити от таку людину”. Чи: “Завдяки своєму каналу, передачам…”

Мені зараз скажуть: “Ну і вимкни ти телевізора”

А Церква може відповісти на таке запитання.

Коли ми входимо в храм, то бачимо ікони. Ми запалюємо перед іконою свічку, і розум наш тут же спрямовується до світла. Ми кланяємося, цілуємо ікону Господа чи Богородиці, чи святого, чия пам’ять вшановується сьогодні. А піднімемо голову – побачимо фрески під куполом, навколо – запах ладану. За допомогою всього цього Церква вказує нам шлях і каже, якими ми маємо бути. Ми маємо бути святими. Церква хоче зробити нас саме такими людьми – Божими.

А ви, моя люб’язна держава, люб’язне телебачення, журнали, – ви, що постійно, щодня, з понеділка до неділі, даєте моєму розуму поживу в неймовірних кількостях, бомбардуючи інформацією, – куди ви мене ведете?

Щоб потрапити в церкву, в неї потрібно піти. А телебачення бере нас у полон у власній оселі. Розпочинається з одного, а закінчується…

Мені зараз скажуть: “Ну і вимкни ти телевізора, ти – вільна людина”. Так, я вільна людина, з правом вибору, і я не вибираю бруд, нечистоту. І не для того вмикаю телевізора, щоб це бачити. Але все настільки переплетено, – усі ці образи, ідеї, які живлять мою фантазію, мою уяву.

А ти, хазяїне каналу, даєш мені цей матеріал у поживу. І від тебе залежить, як я спатиму сьогодні вночі. Ти ведеш мій розум у певному напрямі, і от я, віддавшись тобі, просто хочу запитати, раз вже ми такі друзі: куди ти ведеш мене? Яким хочеш мене зробити?

Хтось може відповісти мені на це запитання?

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)