Тобі кажу: встань!

У Неділю про розслабленого в Церкві читають два біблійні оповідання – про зцілення Господом розслабленого при купальні Вифезда і про зцілення Енея апостолом Петром. Євангельські оповідання багатошарові, вони взагалі учать нас бачити багатошаровість реальності. З одного боку, обидві розповіді описують події, що сталися одного разу, те, що творилося в конкретних місцях з конкретними людьми, на очах у конкретних свідків і мало певні наслідки з історії. Євангелія – це цілком історичні оповідання про те, що сталося насправді.

Але євангельські оповідання також є образами, символами, які звернені до нас тут і зараз. Це події, через які з нами говорить Бог: «Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного» (Євр. 4:12). Тому для нас важливо розглянути їх детально.

Ми не знаємо, який саме медичний діагноз стояв за тим, що євангелісти називають «розслабленням». Можливо, це було якесь важке органічне ураження. Можливо, йшлося про щось на рівні душі, психіки, коли в людини фізично, здається, усе гаразд, але вона настільки сумна і пригнічена, що не може встати. Не потрібно вважати таке розслаблення удаваністю – за нею може стояти реальне і тяжке страждання. Страждання, яке відняло в людини дуже багато: тридцять вісім років (майже все життя!) у зціленого Господом при купальні, і вісім років – у зціленого апостолом Енея.

Чи йде мова про фізичну чи душевну недугу – Господь зціляє її Своєю владою. Він дає веління, якому ніщо і ніхто не може чинити опір, – ні фізична хвороба, ні душевна, ні сам розслаблений: «Встань, візьми постіль твою і ходи» (Ін. 5:8). В обох випадках людей зціляє веління, наказ. У першому випадку його віддає Сам Господь, у другому – апостол Петро від Його імені.

У наші дні розслаблення залишається бідою багатьох; і найчастіше воно не пов’язане з фізичною хворобою. Є люди, дуже немічні фізично, але повні духовної сили. Проте набагато частіше буває навпаки: з тілом все гаразд, проблеми з душею.

Людина «не може себе змусити» робити необхідну роботу, виконувати свої обов’язки, особливо величезні утруднення виникають у молитві і ходінні до храму Божого.

Люди можуть чути докори від інших і гірко докоряти самих себе, але залишаються при цьому в розслабленні, коли грань між «не можу», «не хочу» і «не можу захотіти» виявляється розмита. Іноді це результат пережитої травми, болючого зіткнення з життям – зради, образи, важкого особистого провалу. Іноді – просто нездатності впоратися з повсякденним стресом.

Це розслаблення може віднімати в людини багато років, навіть усе життя, коли людина живе абияк на мінімумі можливих зусиль: працює якомога менше, і то, бо її змушують до цього обставини чи інші люди, а час, що залишився, проводить лежачи на дивані.

Людина може витратити своє життя ні на «що», бо в неї немає сил на «щось». І от таке розслаблення може виявитися ще трагічнішим за фізичне, бо фізичне, принаймні, очевидне, а душевна млявість може маскувати себе.

Господь може це зцілити, і в Писанні ми бачимо, як Він це робить. Він проголошує Свою владу, віддає веління: «Встань і ходи!» Віра, рятівна віра – це визнання за Господом такої влади. Наше життя належить не нам, а Йому. Наше тіло, наша душа, наш час, наші здібності і можливості дані нам для служіння. У нас є Володар, якому ми коримося.

І це рішення підкоритися володарюванню Христа змінює все в нашому житті. Навіть якщо ми пролежали роки в безглуздому розслабленні, ми можемо встати і ходити – і набути нового, повного гідності, надії і сенсу життя в служінні Христу.

Автор: Сергій Худієв