А тепер ми повинні сходити до Нього…

Дорослішання учнів

Свято Вознесіння Господнього завжди святкується на сороковий день після свята Пасхи. Чому? Відповідь на це питання можна прочитати в Новому Завіті, у книзі Діянь апостолів (учнів Господа Ісуса Христа), де сказано, що Ісус Христос після воскресіння з мертвих впродовж сорока днів являвся учням і говорив їм про Царство Боже (див. Діян. 1:3). А після цього Він зібрав учнів і дав ним веління: «“Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим”… ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі”. Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1:4,5,8,9).

Вознесіння Христове стало символом «дорослішання» першої християнської общини – найближчих Христових учнів. Господь навчив їх усьому, тепер же вони самі повинні були нести світло християнської проповіді про Царство Боже у світ. Тепер апостоли не лише учні, але і вчителі. Усе це стосується сучасних християн. Продовжуючи залишатися Христовими учнями, чуючи Його слово через Євангеліє, через богослужіння, залучаючись Господа в Таїнстві Причастя Його Тіла і Крові, ми повинні ділитися нашою вірою і радістю з іншими.

В уривку з книги Діянь є дуже важливе і цікаве слово – «свідок». Ми покликані бути свідками слави Христової, такими ж, якими були Його учні-апостоли. Але якщо апостоли були очевидцями всіх цих подій, і їх проповідь – проповідь з перших вуст, то як же ми може наслідувати їх? Ми не просто можемо, але і повинні. Інакше християнська проповідь мала б припинитися із смертю дванадцяти апостолів. Але цього не сталося. Адже Господь каже учням про те, що їх проповідь здійснюватиметься силою Духа Святого. Тобто Сам Бог направлятиме людину. Тому один і той же Дух Святий діяв і через апостола Петра – найближчого учня і, можна сказати, лідера всіх інших апостолів, і через апостола Павла, який не був послідовником Христовим за Його земного життя, але потрудився в справі проповіді навіть більше за інших. Той же Дух Божий діє і в нас, даючи нам сили бути свідками Ісуса Христа. Адже проповідь – це не лише слова, це все добре, зроблене в ім’я Боже: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16).

День слави Христової

Але все одно може здатися, що Вознесіння – сумне свято. Якщо до цього дня в храмах можна було щодня почути радісні пасхальні співи – «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував», то тепер нам доведеться чекати цілий рік, до наступної Пасхи. Але наша радість не повинна зменшуватися. І саме Священне Писання каже про те, що Вознесіння стало для учнів Христових (а значить, має стати і для всіх нас) – днем радості. Наприклад, ми читаємо в Євангелії від Луки, що Ісус вивів учнів з Єрусалиму до «Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо. Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю. І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога» (Лк. 24:50-53).

Вознесіння, Джон Сінглтон Коплі

Вознесіння Спасителя – це явлення Його божественної слави. Спаситель перебував з Богом Отцем, як Син Божий, тепер Він перебуває з Отцем і як Син Людський. Дуже точно цю думку виразив апостол Павло: «Він, будучи образом Божим, не вважав за захват бути рівним Богові‚ але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, і смерти хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:6-11). Син Божий – будучи рівним Отцю, принизив Самого Себе, відмовляється від Своєї слави, стає людиною – звичайнісінькою людиною, приймає страждання і смерть у безславності. Але Бог за це прославляє Його, дарувавши вищу славу, якої ніхто і ніколи не може досягти. От цій славі Учителя і радіють учні. Тому вони не тужать, що Христа більше немає з ними. Так, Його немає фізично серед нас, але Він завжди перебуває в Церкві – серед вірних. Цю радість, яку відчули учні в день Вознесіння Христового, повинні зберігати і ми. Адже цією славою Господь бажає з нами поділитися.

Шлях на небо

Великий християнський святий, подвижник і письменник – преподобний Максим Сповідник сказав, що Христос вже зійшов до нас, тепер ми повинні сходити до Нього. Свято Вознесіння Господнього нагадує всім нам про відкриту дорогу на небеса. Небо завжди було символом божественної величі і слави. Христос з’єднав небо і землю, земне і небесне, знову відкривши нам шлях до Бога. Нам треба тільки піднятися духовними східцями сходів, якими є Сам Господь Ісус Христос.

Є одне не зовсім правильне розуміння християнства як певної древньої традиції. Християнство живе не минулим, воно завжди спрямоване вперед. Коли о. Олександра Меня запитали, що для нього означає християнство? Він відповів: «Я сприймаю християнство не стільки як релігію, яка існувала впродовж двадцяти століть минулого, а як Шлях у прийдешнє». Точніше просто не скажеш. Християнство – це не минуле, це сьогодення і майбутнє. Бо «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8). А ми всі – як апостоли, що стояли і дивилися вгору, на Христа, Який возносився, поки хмара не вкрила Його. Але апостоли не залишилися там стояти із задертими вгору головами. Ми вже знаємо, що вони з радістю повернулися в Єрусалим, а після дня П’ятидесятниці, коли їм була дарована благодать Духа Святого – вийшли на проповідь. Християнство – це спонукання до дії. Живучи тут і зараз, ми спрямовані в майбутнє.

Але от ще дуже важливий і яскравий момент християнської віри. Ми чекаємо настання Царства Божого, коли все зло зникне зі світу і творіння оновиться. Але це майбутнє Царство, за словом Христовим, настає в серці кожного, хто повірив – тут і зараз. «Царство Боже всередині вас є», – каже Христос (Лк. 17:21). І шлях у це Царство – царство небесної слави – відкривається не десь, а в людському серці.

Возносячись на небо, Христос кличе нас за Собою. Але не через якийсь час, а прямо зараз. Він каже нам: стань вище за все, що віддаляє тебе від любові Божої, здолай гріх усередині себе, переможи свої недоліки, помнож дарування, яви любов і милосердя. Адже в цьому і полягає Царство Боже. Адже воно тримається не на силі зброї чи матеріальному добробуті. Ні. Це Царство Христа, Який віддав Своє життя для спасіння людини.

Наші гріхи вознесли Христа на хрест, але Бог возніс Христа на вершини Своєї слави. І Господь бажає, щоб і ми розділили цю славу з Ним. Тому свято Вознесіння Господнього стає нагадуванням про наше особисте вознесіння – входження в Царство Боже. Ми прославляємо Христа, Який вознісся, сподіваючись побачити Його славу вже тут – у наших власних душах і серцях.

Автор: священик Василь Куценко