“Іду до Отця Мого і Отця вашого”

Явлення Христа Марії Магдаліні, Олександр Іванов

Ісус являється Марії Магдалині (Ін. 20:11-18)

Марія Магдалина біля гробу Господнього. Тут ми другий раз стикаємося з ситуацією, коли учень, учениця не впізнають Ісуса (перший раз ми це бачили у євангеліста Луки, коли двоє йшли в Еммаус). Клеопа і його супутник не впізнали Ісуса, попри те, що йшли з Ним по дорозі не одну годину, розмовляли з Ним – тобто і бачили, і чули Його, але, не дивлячись на все це, не впізнавали. Чому так відбулося? – євангеліст дає відповідь: “Очі їхні були стримані, так що вони не впізнали Його” (Лк. 24:16). Відповідь, звичайно, не цілком вичерпна, але ясне одне: це було не випадково – і, ймовірно, входило в Ісусові наміри.

Тут же, у випадку з Магдалиною, причини могли бути іншими. По-перше, вона не чекала побачити Учителя, хоча саме для цього, мабуть, і залишилася біля гробниці. Крім того, вона плакала – сльози були в її очах. Можливо, їй довелося дивитися на Ісуса проти сонця. Але в той же час очевидно, що Ісус змінився. Він був таким же – і одночасно Він був іншим.

Але от Він звертається до Марії по імені – і в цю мить вона впізнає Його! Проте що ж каже їй Учитель у відповідь на її радісний вигук “Раввуні!” і, очевидно, на спробу вхопитися за Його ноги, кинувшись на землю? “Не доторкайся до Мене!” (Ін.20:17) – каже Ісус. Можна подумати, що Він відштовхує Свою вірну ученицю. Ні, звичайно, це не так. “Не доторкайся до Мене” (можливий варіант перекладу “не утримуй Мене”) – кажучи це, Христос дає зрозуміти Марії, що Його смерть і воскресіння – не просто трагічна історія з несподівано благополучним кінцем, після якої життя знову буде таким самим. Ні, тепер усе буде по-іншому, і іншими будуть стосунки Ісуса з Марією – та й з усіма людьми. “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого“. Ісус повинен зійти на Небо, послати учням Духа – і ось тоді Він остаточно виконає Свою місію, яка стосується не лише одних апостолів і мироносиць і навіть не одного тільки обраного народу, – але всього всесвіту; і тоді відновиться Його спілкування з Марією, хоча воно і буде іншим. А зараз Марія не повинна Його утримувати, не повинна продовжувати цю зустріч – навпаки, вона повинна бігти, щоб сповістити братам (зауважимо – братам!) Ісуса Його слова: “Іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого” (Ін.20:17).

Це дуже важливі слова, але, здається, ми звертаємо на них занадто мало уваги. Адже тут Ісус ставить Себе на один рівень з усіма, хто увірував, а їх (нас) – врівень із Собою. Так, Всевишній, Творець неба і землі – це наш Бог; але Ісус, будучи Сином Божим і Богом, називає Його і Своїм Богом. Так, Господь – Отець Ісуса; але Він і наш Отець. Апостолів же, а через них і всіх християн, виконуючих Його заповіді, Ісус називає братами і друзями (Ін. 15:14).

Думаю, буде правильно, якщо ми тут не розпочнемо багатослівні міркування, а надамо читачеві самому роздумувати над словами Спасителя. Набути такого брата, як Ісус, удостоїтися дружби Сина Божого – тут є над чим подумати, чи не так? І є чому порадіти!

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)