Важлива місія

Вознесіння, Гебхард Фугель

«І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо» (Лк. 24:50,51), – цими кількома рядками євангеліст Лука описав подію, яку просто не здатна сприйняти людська свідомість. Як людина може сама, без допомоги будь-яких пристосувань вознестись на небо? Проте тільки «для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:27).

От чому учні Христові «поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю» (Лк. 24:52). Саме з радістю, а не з подивом чи смутком. Адже тепер вони, нарешті, після Воскресіння Христового ясно усвідомили, що їх Равві, Учитель є «Христос, Син Бога Живого» (Ін. 6:69), а де Бог – там завжди чудо. І розуміння, а точніше відчуття цього «всім серцем, і всією душею, і всією силою, і всім розумом» (див. Лк. 10:27), наповнювало учнівські серця не тугою, а радістю.

Але стривайте, Христос же розстався з ними, при чому таким способом, що явно засвідчував, що Він вже не буде з’являтися до них, як це відбувалося впродовж 40 днів після Його Воскресіння. Чому радіти? Адже усвідомлення того факту, що ти розстаєшся з любимою людиною на тривалий час, якщо не назавжди, як правило, породжує в людському серці якнайбільшу тугу, а не радість. У чому ж ховається причина учнівської радості? Відповідь на це запитання подає нам євангеліст Матфей.

«Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20), – обіцяв Господь учням напередодні розставання, а виконати цю обіцянку Він міг лише по приходу Духа Святого, Утішителя, в якому Він й перебуватиме: «Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7). Ці слова, промовлені Христом на Тайній вечері, до часу були не зрозумілі для апостолів, проте після Христового Воскресіння і подальших зустрічей з Ним, під час яких Він наставляв їх, «говорячи про Царство Боже» (Діян. 1:3) для них усе більше ставало зрозумілим.

Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі (Діян. 1:8), – промовив Христос за мить до Вознесіння: «Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян 1:9).

Усвідомлення учнями покладеної на них місії, пам’ятання обіцянки, що Христос завжди перебуватиме поруч з ними аж до кінця часів, саме це вселило в їхні серця велику радість, яку вони виражали в «прославленні і благословенні Бога, завжди перебуваючи в храмі» (див. Лк. 24:53).

Тепер ж місія свідчити про Христа, «бути Його свідками», покладена на нас, якщо звісно, ми вважаємо себе християнами, послідовниками Христовими.

Редакція сайту


Ваш коментар: