“Проповідуйте Євангеліє всьому творінню!”

Альтернативне закінчення Євангелія (Мк. 16:9-20)

Як вже говорилося, відома нам просторова (є ще і коротка) кінцівка Євангелія від Марка була написана наново, після того, як оригінальне завершення книги було втрачене.

Факт, звичайно, украй прикрий, але все таки великої біди в цьому немає.

У цьому уривку ми бачимо, що його більша половина є досить сухим переказом сюжетів, здебільшого відомих з інших Євангелій. Так, про явлення воскреслого Спасителя Марії Магдалині ми читаємо в Іоанна Богослова (Ін. 20:11-18), про невіру апостолів її словам і словам інших жінок-мироносиць – у Луки (24:11), у нього ж – про явлення Ісуса “двом з них на дорозі” (Лк. 24:12-35) і про Вознесіння (Лк. 24:50,51) і т. д.

Примітно, що анонімний автор останніх віршів Євангелія від Марка вкладає у вуста Христа пророцтво про знамення, які супроводжуватимуть тих, хто увірував. Потрібно визнати, що ці слова очевидним чином контрастують з іншими висловлюваннями Ісуса про чудеса – порів., наприклад: “Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі” (Мф. 12:39,40).

Навпаки, знамення і чудеса, за словом Спасителя – невід’ємні атрибути лжехристів і лжепророків: “Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних” (Мф. 24:24). Але якщо ми звернемо увагу на те, про які саме чудеса йде мова в цьому уривку, то помітимо, що це здебільшого або ті дарування, які Христос вже Сам дав апостолам, – першим з тих, які увірували: зцілення хворих, вигнання бісів та ін.; або це дари, які апостоли та інші учні отримали після П’ятидесятниці, – передусім, дар мов.

Слова про змій нагадують відомий епізод з Павлом в останньому розділі книги Діянь: “Коли ж Павло набрав багато хмизу і поклав на вогонь, тоді єхидна, вилізши з жару, повисла у нього на руці. Іноплемінники, побачивши змію, звислу в нього на руці, говорили один одному: “Певне, цей чоловік – убивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити”. Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди” (Діян. 28:3-5). Не виключено, що автор кінцівки мав на увазі саме цю історію.

Слід також звернути увагу на слова Спасителя: “Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню” (16:15). У Матфея ми чули веління “навчити всі народи” (див. Мф. 28:19), тут же йдеться про “все творіння”, – тобто, при буквальному розумінні, про розумних і безрозсудних істот, про живу і неживу природу.

Чи дійсно трактування має бути саме таким? Навряд чи тут є вичерпна і однозначна відповідь. Проте відомо, що в інших випадках питання виявляється ціннішим за відповідь, оскільки дає привід для роздумів – готова ж відповідь позбавляє нас такої можливості. Тому обмежимося тим, що нагадаємо слова апостола Павла з послання до Римлян: “Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих, тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донині” (Рим 8:19-22).

У наші дні ми дуже добре бачимо і розуміємо зв’язок між нашими гріхами і пристрастями (жадністю, жорстокістю, дурістю) і муками творіння – принаймні, у масштабах нашої планети. Проте можна сподіватися, що якщо хоч би частина творіння – люди – сприймуть Благу Звістку, то і інше творіння буде недалеке від позбавлення і свободи.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)