Господь, Бог і Спаситель

У 7-у неділю по Пасці Церква звершує пам’ять отців Першого Вселенського Собору. Що зробив цей Собор? Він відстояв віру Церкви в те, що в Господу нашому Ісусі Христі ми зустрічаємо не просто Когось великого чи навіть надприродного – ми зустрічаємо Бога. Ісус є досконалий Бог і досконала людина; Його слова і діяння – це слова і діяння Бога. Його обіцяння і застереження – це обіцяння і застереження Бога.

Ця віра відрізняє християн від усіх інших: багато релігійних систем охоче хотіли б включити Ісуса у свої картини світу – як Пророка, як Присвяченого, як Гуру, як Одного з Великих Учителів моральності, але християнство – це віра в Ісуса Христа як Бога.

На цю віру тоді повстала єресь Арія. Арій учив, що Син Божий – найбільший із створених істот, але не Бог у власному сенсі. Тобто, звичайно, Арій визнавав, що Син у Біблії неодноразово названий Богом (напр., Євр. 1:8-12), але пропонував трактувати це як вказівку на «подобосутність» Сина Отцю, бачачи в Ньому найвище з творінь – але все таки творіння. Це вчення в наш час частково відтворюють «Свідки Ієгови».

Погляди Арія здавалися простішими, зрозумілішими – вони подобалися людям, для яких таємниця Трійці здавалася не лише незбагненною, але і дратівливою.

Отці Собору відкинули цю єресь і твердо визначили: Син Божий єдиносущний Отцю, тобто Він має Ту ж божественну Природу, що і Отець. Що це означає і чому це так важливо?

Апостольське сповіщення «Бог є любов» (1Ін. 4:8) добре відоме, його охоче повторюють, зокрема і нехристияни. Але на чому засноване це сповіщення? На жертві Христовій: «Любов пізнали ми з того, що Він поклав за нас душу Свою: і ми повинні класти душі свої за братів» (1Ін. 3:16), «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).

Але яким же чином тяжка смерть хорошої людини, праведника, цілком відданого Богові, доводить любов Божу? Швидше, вона могла б породити важкі сумніви. Як жертва Цієї Людини може бути жертвою Бога? Якщо за нас стало людиною і померло творіння – хоч би і найвище, Бог тут при чому? Він таких творінь може настворювати скільки завгодно. Сповіщення «Бог є любов» має сенс тільки в тому випадку, якщо Той, Хто помер за нас на Хресті, – і досконала Людина, і Досконалий Бог. Святий апостол Павло заповідає пресвітерам Церкви «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28). Про «кров Божу» має сенс говорити тільки в одному випадку: якщо Ісус Христос, як це постійно затверджує Писання, є Бог.

У Біблії це сповіщення про Божественність Христа дуже наполегливе, більше того, воно пророзумово дане так, щоб виключити аріанське перетлумачення в сенсі «створеного бога». За часів Спасителя благочестиві люди уникали говорити про Бога прямо, побоюючись порушити заповідь «не згадуй ім’я Господа Бога твого марно». У мові на Бога частіше вказували побічно: «Благословенний», «Господь», «Небо», «Великий Цар», «Суддя».

Статуя Христа-Царя, Польща

І от Ісус вказує на Себе як на Царя, Суддю, Того, Хто посилає Пророків, Того, про Кого в старозавітних пророцтвах говориться як про Бога і т. д. У контексті Писання це не може означати нічого, окрім максимально ясної заяви про Свою Божественність. Згадаємо хоч би притчу про Страшний Суд:

«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів. І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч” (Мф. 25:31-33).

Суддею всіх народів тут виступає Ісус, хоча в біблійному контексті жодного іншого вищого Судді, окрім Бога, немає і бути не може. Оточення Його чудово це розуміло: «Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом» (Ін. 10:33).

Церковне сповіщення «ні заступник, ні ангел, але Сам Господь втілився» глибоко вкорінене у Священному Писанні, більше того, і складає його, Писання, головний зміст.

Для людини зовнішньої це догматичне питання – Ким саме ми повинні вважати Господа Ісуса – іноді здається просто неважливим. І цьому є причина: така людина живе без надії. Якщо ми все одно назавжди помремо – не так важливо, якими історіями ми утішаємо себе перед лицем неминучого зникнення.

Але коли ми набуваємо надії на життя вічне, для нас стає дуже важливим, на Кого ми сподіваємося і до Кого ми звертаємося в молитві.

Адже в молитві ми з вірою шукаємо підкоритися Ісусу Христу як Господу, просимо милості в Нього як у Судді, сподіваємося на Нього як на Спасителя, а в біблійному контексті ніякого іншого Господа, Судді і Спасителя окрім Бога немає. Як каже Бог через Пророка Ісаю, «Я, Я Господь, і немає Спасителя, крім Мене» (Іс. 43:11).

Така молитва і така віра можливі, тільки якщо Христос є істинний Бог.

І цю рятівну віру відстояли для нас Отці Першого Вселенського Собору, пам’ять яких ми нині з вдячністю і благоговінням звершуємо.

Автор: Сергій Худієв