Собор, Єресь, Символ Віри – що це таке?

У сьому неділю після Пасхи, Церква звершує пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, який проходив у 325 році в місті Нікея. Собор (тобто, українською кажучи, зібрання, збори) засудив єресь Арія і прийняв Нікейський Символ Віри. Само це святкування зачіпає декілька понять, з одного боку, ключових для нашої віри, з іншого – малозрозумілих багатьом сучасним людям. Що таке Вселенський Собор? Перший Вселенський Собор звертався до образу Апостольського Собору, який згадується в 15 розділі книги Діянь. На Апостольському соборі йшлося про те, чи потрібно зобов’язувати язичників, які навертаються до Христа, дотримувати старозавітний закон. Апостоли ухвалили, що не потрібно: «Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього не­обхідного: утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте» (Діян. 15:28,29).

Звернемо увагу на цей оборот – «вгодно Святому Духові і нам». Це не якась формальність – це сповідання живої віри в те, що в зборах Апостолів діє Святий Дух, і прийняте ними рішення вселене Ним. Церква не просто зібрання людей, об’єднаних спільними поглядами. Церква – це тривала присутність Христа у світі, як Він обіцяв учням, «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20). Христос, Який «учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр.13:8) продовжує залишатися пастирем Своєї Церкви, і, як Він і обіцяв, Святий Дух продовжує наставляти її на всяку істину. Тому ми віримо, що Вселенські Собори, на які з’їжджалися наступники Апостолів, Єпископи, були не просто зборами вчених і благочестивих людей – через них діяв Святий Дух.

Потрібно відмітити, що нам не варто плутати Собор з парламентом, а прийняття Символу Віри – з ухваленням законопроекту. Єпископи, що зібралися в Нікеї, не створили православну віру і навіть не доповнили її – вони втілили в чіткі формулювання те, у що Церква вірила і до цього, з часів Апостолів. Єпископи не висловлювали свої особисті міркування – але свідчили про віру, що зберігається їх громадами.

Собор названий «вселенським», бо на ньому були присутніми Єпископи зі всього християнського світу. Скликаний він був імператором, який бажав покласти край розбіжностям, викликаним єрессю Арія. «Єресь» – інше малозрозуміле в наші дні слово.

Для нас воно звучить просто як якась старовинна лайка – «ну що за єресь ти верзеш!». Але в Церкві це слово означало і означає інше – псевдовчення, причому псевдовчення, що підриває самі основи нашої віри. (Не всяка хибна богословська думка заслуговує назви «єресі»). Для віруючої людини (вірніше, для будь-якої людини, але тільки віруюча це усвідомлює) найважливіше, що тільки може бути – це пізнання Бога. Як каже Господь: «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа» (Ін. 17:3). Ми всі створені для того, щоб пізнати Бога і зрадіти Йому в повіки – причому пізнати, звичайно, не лише в сенсі «отримати відомості», але пізнати особисто, як ми знаємо когось рідного і близького. І от єресь – це серйозна, принципова неправда про Бога, яка відводить нас зі шляху богопізнання. Тому так важливо в неї не впасти.

Як виникло псевдовчення Арія?

Перший Вселенський собор

Священне Писання підкреслює, що є тільки один Бог; у той же час, воно говорить про Сина Божого, Ісуса Христа, як про Бога. Звичайно, це викликало питання – яким чином Син може бути Богом, якщо Бог тільки один? Яке співвідношення Отця і Сина?

Арій спробував створити зрозумілу (особливо для грецького мислення) богословську схему – Бог тільки один, і це Отець, а Син Божий, Який утілився в Ісусі Христі, не є Бог – принаймні, не Бог у тому сенсі, в якому ми називаємо Богом Отця. Син – Його творіння, через яке Він творить усе інше. На думку Арія, був час, коли Сина не було. Схема здавалася дуже привабливою, бо вона знімала цю таємницю Осіб у Богу.

Але отці Собору відкинули вчення Арія і проголосили, що Син Божий рівний, співвічний, і, як ми досі співаємо в Символі Віри, єдиносущний Отцю. Він цілком і повністю Бог. Яким чином? Церква відповіла не гладкою, ясною, зрозумілою схемою, як в Арія, а вказівкою на таємницю Трійці. Бог єдиний по суті і триєдиний в особах; Він є Любов – а любов припускає якісь стосунки, які вже були до творіння світу і незалежно від творіння. Отець, Син і Святий Дух передвічно перебувають у досконалій любові і єднанні, і це не три боги, а один Бог.

Це таємниця, і вона не укладається в голові; люди скаржаться на її незрозумілість. Але Істина і не зобов’язана відразу поміщатися в наших умах; вона завжди дається нам на зростання.

У молитві ми перебуваємо не перед схемою, від якої можемо вимагати зрозумілості, а перед живим Богом, – нескінченно великим і таємничим. Він відкрив про Себе, що Він – Трійця; наприклад, Господь Ісус посилає учнів хрестити «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28:19). Церква зберігає цю віру; ми спочатку приймаємо її – і тільки потім починаємо розуміти.

Отці Собору виразили віру Церкви в Христа, як Бога і Спасителя, у Символі Віри. Його називають «Нікейським Символом», і він (вірніше, його доповнений варіант, який називають Нікео-Цареградським) співається в Церкві за кожною Літургією. Що таке Символ? Це максимально коротке, і максимально чітке вираження віри Церкви – перші Символи були пов’язані з Таїнством Хрещення, коли той, хто приймав хрещення, мав публічно сповідувати апостольську віру. Процитуємо Нікейський Символ:

«Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком. І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, як було написано. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих».

Отці Собору відстояли Апостольську Віру в те, що в Ісусі Христі ми зустрічаємо не просто Велику Людину, не просто Пророка, не просто Посланця небес – але Бога. Бога, Який нас створив, від Якого ми відпали в гріх, і Який прийшов нас врятувати. Ісуса Христа, Який створив Церкву і зберігає її в істині Святим Духом.

Саме цю віру ми сповідуємо сьогодні.

Автор: Сергій Худієв