День святого Духа

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли храмова варта, солдати, які зберігали лад у домі Божому, були послані начальством храму для того, щоб схопити Господа, вони повернулися ні з чим, вони не могли накласти на Нього руки. І коли їх запитали строго: «Чому не привели Його?» Вони відповіли: «Ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік» (Ін. 7:45,46). Якась сила була в словах Христа Спасителя, але не було цієї сили в словах Його учнів, бо в Ньому говорила Божественна міць, а в них – людська неміч. І навіть тоді, коли учні побачили на власні очі Воскреслого, вони в страху сховалися, замкнули свої двері, все одно не вірили, сумнівалися. Навіть коли бачили Його в Галілеї на горі, як розповідає євангеліст Матфей, одні вклонилися Йому, а інші засумнівалися, вирішивши, що це примара.

Але за 10 днів, у свято П’ятидесятниці, усе змінилося. Минуло 50 днів після того, як Господь помер на лобному місці перед усіма і воскрес, явивши Себе тільки вірним. І от – шум великий, виходять з будинку учні Христові і перед усім натовпом свідчать про Христа Воскреслого. Усе в них змінилося: страху – як не бувало, боязкості – як не бувало, недорікуватості їх – як не бувало; говорять так, що усі розуміють, навіть ті, хто прийшов з далеких країв, яким мова їх погано зрозуміла, проте, їх слова доходять до кожної людини. Чому ж це? Що відбувається? Бо Божественна сила Господня прийшла до них. Не по плоті і крові, а саме по духові Божому вони могли свідчити і прямо казати: «Його, Ісуса, Бог воскресив з мертвих, чому ми всі свідки».

Важливе слово, яке ми повинні вкласти в наше серце, – свідки. Кожен християнин – свідок Божий. Подумайте над тим, що таке свідок у нашому звичайному житті. На суді це той, хто має правдиво розповісти про те, що він бачив і чув, чесно і правдиво розповісти про те, що йому відомо по-справжньому. Бувають лжесвідки, бувають наклепники, але істинний свідок каже тільки правду, і не просто правду, а правду, яка йому добре відома. Так от, сила християнського свідоцтва в тому, що ми говоримо про Господа, Якого знаємо, про благодать, яку відчули, про благословення, яке пережили, про віру, яка є в нашому серці. Якщо немає в нас Духа, якщо немає в нас цієї сили, то ми погані свідки. Апостоли говорили: «Його воскресив Бог, і ми тому свідки». Бо вони це знали, на власні очі побачили, пережили.

Але ми, причащаючись Святих Тайн, у молитві звертаючись до Господа, хіба не торкаємося до Нього? Всяка справжня віра є дотик до Господа, а раз цей дотик був живим, до Бога, Воскреслого Христа, Який спас нас, то, значить, ми можемо чесно і сміло свідчити перед світом про наше сподівання, про нашу надію і нашу радість. Наша радість – Господь, Який полюбив світ, Який рятує кожну людину і шукає кожну душу, якщо вона заблукала. І ми не просто це говоримо з чужих слів, а ми повинні бути свідками Його Духа, свідками Його сили.

Сьогодні молитимемося про найголовніше, про те, щоб Дух Господній, Який обіцяний нам, обіцяний кожному, прийшов до нас і торкнувся нашого серця. Щоб ми не говорили даремно, а говорили від досвіду серця, що ми знаємо нашого Господа, відчули дотик Духа Христового, Духа Божого, і тому ми маємо право сказати: «Так, ми знаємо Того, Кого полюбили, Хто нас полюбив, врятував і дарував нам життя вічне». До Нього ми всі волаємо: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, прийди і вселися в нас». Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень