Чомусь Бог не входить у наші мрії і плани

Ти помреш тоді, коли захоче Бог

Так дивно. Дивно, що наше життя проходить без Христа, Який є Улаштовувач життя. Адже саме Він «налаштовує» життя кожного з нас.

Пам’ятаєте притчу про безумного багача? У нього було все. І одного разу він сказав собі: «Ну, можна і відпочити, у мене от скільки грошей на рахунку! Навіть онукам вистачить. Усе гаразд, жодних проблем!» І тут – бах! – грім серед ясного неба, раптовий землетрус, усе навколо рушиться, і Бог каже йому: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12:20).

Без твого дозволу – заберуть, і усе. Душа рушить у дорогу, і жодних там: «Можливо, спочатку обговоримо? Можливо, домовимося?» Усе, кінець. І кінець раптовий, несподіваний.

Мчиш із швидкістю 250 кілометрів на годину, і раптом перед тобою з’являється стіна чи скеля, і от ти вже в паніці, не знаєш, як бути, кричиш: «Боже, зачекай! У мене стільки планів! Влітку я їду до моря, наступного року купую будинок, а ще мені треба поміняти машину – у мене плани, плани, плани!..»

А Бог, Який так несподівано з’явився на твоєму шляху, каже у відповідь: «Так, у тебе плани. Але ти все плануєш без Мене. Адже це Я дав тобі життя, хоча ти не просив Мене про це. Не ти просив, не ти захотів, тебе взагалі тоді не було на світі, – це зробив Я. І ніхто не запитував тебе, хочеш ти з’явитися на світ або ні. Отже жодної абсолютної свободи дій у тебе немає. І так само, як ти не сам вирішив, коли народитися, не тобі вирішувати і коли помирати».

Ти помреш тоді, коли захоче Бог, і помреш так, як Він вирішить. Від тебе це практично не залежить, бо удосконалювати свою душу ти можеш, а визначати час свого народження і смерті – ні.

Цей найвагоміший доказ того, що ми не господарі своєї долі. Господь несподівано приходить із словами: «Сьогодні ти вирушаєш у світ інший». Як під час десятихвилинної контрольної, коли учитель несподівано каже: «Діти, час вичерпався; що встигли – те встигли». – «Ні-ні, зачекайте трохи, я не дописав, я хочу ще трохи подумати!» – «Що встигли – те встигли. Десять хвилин пройшло». От так, несподівано. Як грім серед ясного неба.

Але Бог не входить у наші мрії і плани

Якось я читав один вірш, і там були приблизно такі слова: «Побудував він два будинки, отримав один інфаркт». Тобто людина зуміла побудувати два будинки, але несподівано з нею стався інфаркт, і все рухнуло ураз. Усе закінчилося. Обидва будинки «зруйновано» інфарктом.

Ми хочемо так багато встигнути, стільки усього плануємо. Як радять іноді: «Уяви, уяви собі, що це вже є, і все збудеться». І ми уявляємо, мріємо, плануємо, але Бог не входить у наші мрії і плани.

Ми не кажемо: «Господи, а як Ти хочеш? Господи, зроби так, щоб я розумів це, зціли мене від егоїзму, зроби так, щоб я полюбив Тебе, ближніх, полюбив по-справжньому самого себе. Навчи любити і правильно приймати те, що мені посилається. Є гроші? Тоді можна подумати не лише про своїх, але і чужих дітей, подумати про їх потреби, про майбутнє, яке чекає тих, у кого немає грошей, у кого ті чи інші труднощі. Подумати про Тебе, подякувати Тобі, а не прагнути до задоволення тільки своїх бажань і потреб».

Егоїзм багача з притчі був скрушений одним словом. В одну мить цій людині показали, наскільки нікчемні і нездійсненні усі її плани без Бога.

Коли я вчився в університеті, один мій однокурсник – людина не особливо віруюча – сказав мені:

– Ти, видно, серйозно взявся за справу, раз вирішив бути церковним. А я хочу випити до самого дна чашу гріха. Вона така солодка!

Не знаю, як у цього мого однокурсника склалося життя, але тоді я відповів йому словами, які сам одного разу почув на Афоні:

– З чого ти думаєш, що тобі вдасться випити цю чашу цілком, до самого дна? Безліч людей, хто пив це солодке, як ти кажеш, вино гріха, так його і не допили, бо до них абсолютно несподівано прийшла смерть. Вони померли.

А ти хіба знаєш, коли помреш? Тобі що, було відкрито, коли твоє життя добіжить кінця і як це станеться?

Ти говориш: доки я живий, я хочу випити чашу гріха до дна. У цьому житті. Значить, ти віриш, що є і інше життя. Отже, твої слова можна трактувати так: «Давайте грішити тут, давайте тут напиватися, наїдатися і інше, бо коли ми опинимося в іншому житті і побачимо, як там, то пошкодуємо, що не їли, не пили і не грішили тут як слід».

Але якщо ти віриш, що існує інше життя, то чому тут тобі так важливо наїдатися і напиватися? Який сенс саме тут робити все це? Тільки тому, що там нічого такого не буде? Значить, тебе турбує, що там, в іншому житті.

І ти хочеш уникнути цього, з головою пірнувши в насолоди тут, на землі. Але проблему так не розв’язати.

На землі треба не наїдатися і напиватися, бо все одно завтра помремо, а прославляти Бога і спокійно продовжувати пити, їсти і жити, але по-іншому. Робити усе, що зазвичай, але – з Богом.

І коли Господь вирішить прийти до нас, щоб забрати у світ інший, для нас це не буде несподіванкою. Ми самі вийдемо Йому назустріч зі словами: «Господи, я чекав на Тебе».

«Я чекаю на Тебе, Господи». Скажіть це. І ти, молодий чоловіче, і ти, молода мамо. Бог і вас може призвати до Себе зараз – у будь-який момент. «Господи, я цілий день займаюся дітьми, домом, я зайнята з ранку до вечора, бо Ти доручив мені все це і я не маю права відмовлятися від світських справ. Я приймаю все це від Тебе, приймаю всі Твої дари, але не зводжу їх в абсолют, не приліплююся до них, не занурююся з головою. Я не забуваю Тебе, Господи, і душею я завжди з Тобою. Через те, що Ти довірив мені – виховання дітей, господарство і інше, – я хочу наблизитися до Тебе».

І тоді, навіть якщо смерть прийде до тебе сьогодні, або завтра, або через багато років – ти її не боятимешся, для тебе це не стане несподіванкою, шоком.

Якщо любиш Христа, то умієш і жити, і помирати

Дуже страшно, коли людина несподівано дізнається, що жити їй залишилося зовсім небагато. Якщо вам траплялося бачити таке, ви розумієте, про що я. Усе так добре, і раптом лікар каже: «Вам слід обстежитися. Потрібна хіміотерапія». І от здоров’я починає погіршуватися. Людина шокована – у неї стільки планів, стільки треба усього встигнути, так хочеться жити, яка смерть? Я хочу жити, я не хочу, щоб щось мінялося! Мені добре тут, на землі!

А Бог каже тобі: «Дитя Моє! Ця земля – не твоє призначення. Зрозумій це. Я Сам дав тобі родину, яку ти так любиш, і зовсім не хочу, щоб ти покидав її. Але Мені хочеться, щоб, люблячи її, ти бачив Мене. Щоб ти дивився, як вона прекрасна, і розумів, що Я – Той, Хто подарував її тобі, – набагато прекрасніше, і що Я дам тобі значно більше щастя, радості і блаженства. Подумай сам: якщо Моє створіння може принести стільки щастя, то скільки ж щастя можу дати Я, твій Творець, коли ти зустрінешся зі Мною!»

От чому не слід впадати у відчай і гірко плакати, кажучи: «Як же так, як же так? Для чого я тоді одружився? Для чого стільки усього зробив? Невже лише для того, щоб усе зникло в одну мить?»

Ні. І відчаю, розчаруванню, смутку тут немає місця. Дивитимемося на речі тверезо, з усіх боків. Дивитимемося і на життя, і на смерть як на життя і смерть у Христі.

Якщо любиш Христа, то умієш і жити, і помирати. Точніше, саме жити – бо якщо любиш Бога, то не помреш ніколи. Адже життя триває в єднанні з Ним.

Це те, про що говорить св. Іоанн Златоуст: треба ходити, ледве торкаючись ногами землі. Як танцюрист, балерина – на пуантах, навшпиньках. А тіло ширяє в повітрі.

Звичайно, треба займатися земними справами, але твій розум, серце, думки і бажання мають бути з Богом. Як у пророка Даниїла, якого ангел назвав «муж бажань» (Дан. 9:23), бо всі його бажання були святі і він прагнув до хорошого не лише в земному житті.

Тоді смерть не застане нас зненацька. Навпаки, ми скажемо: «Господи, я так довго чекав на Тебе! Де Ти був увесь цей час? Нарешті Ти прийшов!» Зверніть увагу, ми скажімо так не смерті, бо смерть – це завжди страшно. Ми скажемо Богові. Згадайте, саме так закінчується Священне Писання – очікуванням Господа.

«Приходь, Господи! Приходь, Христе мій! Я чекаю на Тебе. Я не чекаю смерті, не чекаю кінця. Я тому і в Церкві, бо люблю життя, а не смерть, не морок і самотність. Я люблю життя, люблю Христа».

Тому пам’ятатимемо: якщо правильно радіти тому, що Господь дає нам у цьому житті, то і інше життя стане саме зустріччю з Ним. Так учить Церква. Так каже Бог.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)