Проти тих, хто безчинно поводиться в церкві

(Слово про службу, як стояти в церкві зі страхом Божим)

В одному з церковних повчань, у Пролозі, про те, як стояти в церкві зі страхом Божим, говориться: «Діти і браття улюблені, коли прийдете в церкву, з великим страхом і благоговінням слухайте те, що співається під час Божественної літургії, і не розмовляйте про життєве в церкві Божій. І перед земним царем повинні перебувати зі страхом, щоб не накликати гнів його, і при земному царі бояться поглянути один на одного, щоб не піддатися за це покаранню. Наскільки ж більше слід піклуватися, щоб, перебуваючи перед Богом у церкві, не лише не розмовляти один з одним, але і постійно мати розум заглиблений у спів і молитву? Не порушуйте служіння церковного розмовою, сміхом, дрімотою; але слухайте і сприймайте, як співається: «Відкладімо нині всякі житейські піклування». І ті з вас, які хочуть отримати спасіння, ті повинні особливо піклуватися про чистоту душевну під час молитви, а не спокушатися підступами диявольськими і не пускатися в марнослів’я» (Пролог Червня 6).

Так учить нас Церква відносно благопристойної поведінки в церкві; а тим часом, скільки ще можна зустріти людей, з яких одні стоять під час служби, не молячись і не слухаючи те, що співається і читається, інші сміються в церкві і розмовляють, а треті, що найжахливіше, навіть іноді своїми словами і поведінкою відволікають інших від думок про Бога і молитви, наслідуючи диявола-спокусника.

Що скажеш таким? Св. Златоуст вчить: «Церква не є якась торгова крамниця, але Місце Ангелів, місце Архангелів, царство Боже, саме небо. Тому, якщо б хтось, відкрив небо, звів тебе туди, то ти, хоча побачив батька, хоч би брата, – не смів би говорити: так і тут ні про що інше не повинен говорити, як тільки про духовне. Бо і тут небо… Між тим, коли блазень збуджує сміх і розпусна жінка безчинствує, натовп глядачів сидить, слухаючи у великій безмовності все, що говориться, і притому тоді, як ніхто не повеліває мовчати. У цей час немає ні шуму, ні крику, анінайменшого шереху, а коли віщає з небес Бог про такі страшні справи, тоді ми буваємо такі безсоромні, що не приділяємо Богові і такої поваги, яке приділяємо розпусним жінкам. Ви вжахнулися, почувши це? Тим більше жахайтеся чинити так».

Дійсно слід було б вжахнутися тим, хто ходить у храм не для храму! Ту ж людину, яка безчинно поводиться в церкві, поставте перед якимсь хоч би незначним начальником; подивіться, як вона принижується, труситься, плазує, а в місці особливої присутності Божої, у місці слави Його, та ж людина часто набирає гордовитого і зневажливого вигляду, вільно сміється, насміхається, розмовляє, виявляє іноді всю свою безсоромність. Де віра? Де любов до Бога? Де страх? Як після цього не обуритися, слухаючи, як та ж людина, підпавши під гнів Божий, починає скаржитися і говорити: «Та де ж Бог? Що Він не чує мене? За що я страждаю?» – За те і страждаєш, що ти не лише в щасті не знала Бога, але й приходила в дім Його з блюзнірством і спокусою. Побійтеся ж страшного суду Божого! Якщо вже ходити в храм, то входьте до нього з благоговінням, відклавши за порогом його всяке житейське піклування; стійте із страхом, як стоять перед обличчям Царя Небесного; моліться з розчуленням, як пристойно молитися грішникам, що каються. Хай і інші, що моляться, з вас приклад беруть і вашим добрим прикладом запалюють у собі почуття розчулення, любові і благоговіння, а не спокушаються вами. Амінь.