Гріхи з претензіями. Чим небезпечні ворожнеча і ненависть

Третім серед плодів Святого Духа в Посланні до Галатів названий мир; і нам варто поговорити про це детально, оскільки ми живемо у світі, пронизаному ворожнечею. Святі багато говорять про те, що мир – плід упокорення і послуху; і дійсно, мир приходить, коли ми підкоряємося нашому законному Володарю – Ісусу Христу. А це означає, що ми відкидаємо домагання ворожнечі на наше життя.

Бувають гріхи прості, без претензій – пияцтво, обжерливість, лінь, дратівливість, примітивна похіть того типу, на якому наживаються постачальники порнографії. Вони ніколи не роблять вигляду, що в людини є моральний обов’язок їм коритися. Образливі слабкості. Бували плакати, що висміюють п’яниць – але не буває плакатів, що гнівно таврують непитущих, які підло ухиляються від священного обов’язку пиття вина.

А от ворожнеча і ненависть – це гріхи з претензіями. Вони заявляють, що Ви зобов’язані їх наслідувати, що в цьому полягає Ваш моральний обов’язок, що вдаватися до них є справа славна і велика, і ухиляючись від них, Ви стаєте людиною, що заслуговує на презирство і ненависть, порушником священного обов’язку і підступним зрадником.

І покора Христу означає, що ми відмовляємося коритися домаганням гріха. Як каже апостол Павло: “Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому. Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам коритися йому в похотях його; і не віддавайте членів ваших гріхові як знаряддя неправди, але представте себе Богові як таких, що ожили з мертвих, і члени ваші – Богові як знаряддя праведности” (Рим. 6:11-13).

Апостол продовжує: “Невже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність?” (Рим.6:16).

Перше, що ми робимо з ворожнечею – це відкидаємо її домагання. Ми можемо відчувати напади гніву і ворожості відносно поганих людей (чи тих, кого ми вважаємо поганими) – але оцінюємо їх точно також, як напади обжерливості чи тяжіння до спиртного. Як образливі слабкості, які не мають на нас жодних прав.

У нас є кому коритися, і це Господь наш Ісус Христос. Він заповідав нам любити ворогів наших – причому не лише особистих ворогів, але, як це виявляється з контексту, саме ворогів Божих, які ганьблять і гонять, і всіляко неправедно лихословлять вірних саме за ім’я Христове.

Христос жив у світі, де ненависті було анітрохи не менше, ніж зараз – всякому порядному юдею ставилося в обов’язок ненавидіти проклятих римських поневолювачів, які терзали народ Божий, а всякому порядному римлянинові – юдейських терористів, які замість того, щоб бути вдячними за мир і порядок, який підтримувала Імперія, всіляко намагалися увіткнути їй ніж у спину. Різні фракції всередині юдейського народу (як і всередині Риму) також ненавиділи один одного – з найрізноманітніших приводів, які нам зараз здаються чи абсолютно незрозумілими, чи просто безглуздими. І в усіх цих випадках ворожнеча оголошувала себе священним обов’язком.

І в усіх випадках Христос відкидає її домагання: “Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас” (Мф. 5:43,44).

Володарювання Христове дозволяє нам сказати “ні” ворожнечі – ми мертві для неї, як каже Писання, у неї немає на нас жодних прав. Тобто як це жодних? А священний обов’язок ненавидіти ворога твого? А від нього нас абсолютно звільняє Христос. Ті, хто налаштований вороже відносно нас за це обуриться? Неодмінно, Христос із самого початку про це попереджає, у тій же Нагорній проповіді. Але ми не коримося ворожнечі; ми вільні.

Покора Христу означає прийняття Його цілей – а Його мета полягає в спасінні наших ворогів, як і нас. У нас немає ворогів серед людей; є тільки полонені нашого ворога, в рятувальній операції зі звільнення яких ми беремо участь.

Автор: Сергій Худієв