Чому християнин покликаний терпіти до смерті

Четвертий з плодів Святого Духа, згаданий у Посланні апостола Павла до Галатів (Гал. 5:22) – це довготерпіння. Словник перекладає відповідне грецьке слово як «довготерпіння, великодушність, терплячість, стійкість, витримка», а в біблійному контексті воно означає, по-перше, готовність великодушно зносити чужі гріхи і недоліки, по-друге – стійкість перед лицем випробувань.

У сучасній мові «терпіння» має пасивний відтінок – людина вимушена терпіти, куди ж їй дітися, але якби в неї було трохи більше сил, мужності, рішучості, вона би не терпіла, повстала і щось змінила. Біблійне довготерпіння, навпаки, активне – людина наважилася йти шляхом спасіння, і твердо тримається його не дивлячись ні на що.

Християнин покликаний уникати гріха не певний період часу, а завжди. Він покликаний зберігати вірність не тоді, коли його життя повне духовних розрад, а завжди – і в моменти смутку і розчарувань теж.

Він покликаний чинити правильно не лише тоді, коли бачить перед очима прекрасні приклади святості, але і тоді, коли люди навколо нього впадають у мерзоти і беззаконня. Він покликаний прощати ворогів не до певної міри, доки вони не переступають певної межи – а завжди, як Христос простив катів. Він покликаний відмовлятися від ненависті і помсти не лише тоді, коли його ніхто в принципі і не образив, але і тоді, коли йому дійсно спричинили тяжке зло. Одним словом, він покликаний терпіти не доки терпиться – а до смерті.

Це вище за людські сили – це надприродний дар Святого Духа. І цей дар подається разом з іншим даром – надією. Надією, яка є в кожного християнина особисто і у світу в цілому.

Мине не дуже багато часу – і наші випробування закінчаться. Наша місія буде виконана, нас заберуть додому, ангели приймуть наші душі і віднесуть у те Місто, яке «не має потреби ні в сонці, ні у місяці для освітлення свого, бо слава Божа освітила його, і світильник його – Агнець» (Одкр. 21:23).

Там ми назавжди опинимося вдома, а доки в нас є дуже важливе і надзвичайно почесне завдання – бути посланцями Господніми (2Кор. 5:20) у цьому охопленому заколотом світі. Творити Його волю, працювати заради вічного спасіння душ, бути Його світлом у пітьмі – як каже Він сам: «Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14-16).

Апостол, серед гонінь, мук і переслідувань, передбачаючи свою насильницьку кончину, писав: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2Тим. 4:7,8).

Довготерпіння і стійкість у вірі веде до нагороди настільки великої, що ми і не сміємо собі її уявити; але в той же час ми знаємо, що вона чекає на нас наприкінці шляху – якщо тільки ми не зійдемо з нього.

Але ми вже бачимо небесне світло; ми вже чуємо тріумфуючі хори святих і ангелів; перебуваючи в Церкві, ми вже однією ногою там, удома, ми – громадяни Небесного Єрусалиму, послані звідти в цей світ болю і смути, щоб творити благу і рятівну волю нашого Господа.

Ми покликані змагатися до кінця, зберегти віру, твердо триматися нашого шляху – і тоді скоро ми опинимося вдома, а ще через якийсь час побачимо, як Господь прийде в славі, щоб судити живих і мертвих і остаточно врятувати і зцілити Його всесвіт.

Автор: Сергій Худієв