Чому не варто бити ближніх «проміж очей»

П’ятим у перерахуванні плодів Святого Духа у Посланні до Галатів йде доброта. Під цим словом треба також розуміти доброзичливість, бажання добра іншим людям і всьому творінню. Це те, чого завжди бракує в нашому світі – те, що люди чекають від інших і нездатні виявити самі.

Запас доброти в людині дійсно мізерний і закінчується швидко – як співалося в якійсь пісеньці, «а в нашої любові сіла батарейка». Батарейка нашої доброти закінчується дуже швидко – особливо враховуючи, як швидко наші ближні її витрачають. Але християни – це не люди на батарейках. Це люди, які живляться від мережі. Вони підключені до найбільшого джерела – насправді, Першоджерела – доброти. Доброта християнина – дар Святого Духа, а не щось, що він виробляє із себе, автономно. Він сприймає, відбиває і транслює доброту Бога.

Його доброта не ставить попередніх умов. Бог добрий не до тих, хто цього заслуговує, а до тих, хто цього потребує. А мають потребу всі. Християни, зі свого боку, покликані наслідувати доброту Бога – бути Його представниками в цьому світі, сповіщати Його послання, передавати Його любов. Як каже Господь: «Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?» (Мф. 5:43-47).

Така поведінка повністю суперечить усьому, до чого ми звикли. Ми звикли, що наш обов’язок – саме любити своїх соратників і ненавидіти ворогів, і ми звикли проявляти байдужість до тих, хто не є ні тим, ні другим. Ненависть до ворогів – важливий критерій групової лояльності, простий (і найефективніший) спосіб заявити «я – свій!» Виявити таку ненависть набагато легше, ніж любов до «своїх».

Коли ми чуємо про любов до ворогів, ми відчуваємо себе украй незатишно – а що подумає моя дворова компанія, моє плем’я, моя партія, якщо я полюблю їх ворогів? Чи не визнають мене зрадником з усіма наслідками? Адже відданість «своїм» проявляється в ненависті до «ворогів», а як же інакше?

Але Христос каже – ні, Бог благий до невдячних і злих, і ви будьте. Можна намагатися обійти ці Його слова, припустивши, що тут йдеться про «особистих» ворогів, а от ворогів нашого племені чи нашої партії по колишньому дозволено ненавидіти. Ніби, якщо хтось вкрав у мене п’ять тисяч гривень через особисту неприязнь, то він особистий ворог, і мені його заповідано любити; а якщо він зробив те ж саме з ненависті до святої Церкви, народу, або ще якимсь надособистим об’єднанням, то вже не особистий, і я можу з чистою совістю його ненавидіти.

Але слова Господні не дозволяють обійти їх таким чином – Він звертається саме до людей, яких їх вороги женуть не з якихось особистих причин, а з ненависті до Христа («Мене ради») і правди взагалі («блаженні гнані за правду»).

Бог любить ворогів істини, лиходіїв і гонителів, і шукає їх спасіння, а не погибелі. Він проявляє доброту, милість (у синодальному перекладі цього вірша – «благодать») стосовно поганих і зіпсованих людей: «Бо і ми були колись нерозумними, непокірними, обманутими, рабами похотей і різних розкошів, жили в злобі та в заздрощах, були огидними, ненавиділи один одного. Коли ж з’явилися благодать і людинолюбство Спасителя нашого‚ Бога, Він спас нас не за діла праведности, які б ми вчинили, а з Своєї милости, через купіль відродження і оновлення Святим Духом, Якого щедро вилив на нас через Ісуса Христа Спасителя нашого» (Тит. 3:3-6).

Християни – представники Бога в цьому світі, що виконують Його справу. Це нелегко – Він і не обіцяв, що буде легко. Але передусім, треба вирішити – я приймаю веління Спасителя як звернені до мене особисто, і маю намір їх виконувати.

Для цього треба відійти вбік зі своєю неприязню і своїми страхами, симпатіями і антипатіями, і віддати себе в знаряддя доброти Божої.

Люди, які працюють з клієнтами, – наприклад, продавці – професійно уміють відсунути убік своє роздратування чи образу, якщо клієнт поводиться неадекватно. Роблять вони це не з любові до Бога – а лише за зарплату. Вони на роботі; вони виконують справу, за яку взялися, і виконують її добре.

Ми покликані коритися Христу як Господу і виконувати справу, яку Він на нас поклав, – силою Святого Духа.

Автор: Сергій Худієв