Роздивитися головне

Сотник перед Христом, Паоло Веронезе

Істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри (Мф. 8:10)

Віра римського сотника, яку поставив усім нам у приклад Ісус Христос, мимоволі заставляє задуматися над вірою людей, які оточують нас і яких ми, як би пом’якши сказати… не дуже серйозно в цьому плані сприймаємо, а деколи навіть мимоволі зневажаємо. Тобто порівнюємо цих людей, як нам здається, далеких від віри чи взагалі невіруючих, і себе, можливо, не зовсім досконалих (тут можна-таки прийти в захват від глибини власного «упокорення»), проте, звичайно, незрівнянно кращих, ніж цей…

Митар (Лк. 18:11), – давайте будемо чесними, принаймні перед самими собою, і закінчимо це речення. Як мовиться: приплили… Фарисей з причті принаймні встиг подякувати Богові, що він не такий як цей… не будемо знову промовляти це слово, а от чи встигаємо ми подякувати Богові за «усі добродійства Його» (див. Пс. 102:2), чи відразу переходимо до порівняння себе з ближніми (а точніше їх засудження)? Не факт… Але годі про нас, давайте повернемося до більш цікавої теми, до наших ближніх.

Часто можна почути, передусім у світі, але деколи й у церковній проповіді про те, що люди зовнішні, яких ми вважаємо невіруючими (а деколи так воно і є), виявляються більш гуманними, більш чесними, коротше кажучи, більш моральними, ніж люди віруючі, тобто ми. До речі, про це також можна прочитати в Біблії: якщо хто не в курсі – сюжет притчі про доброго самарянина саме про це (див. Лк. 10:29-37). Втім, подібна ситуація зазвичай не новина для нас, а от щоб людина «зовнішня», не нашого кола, несподівано стає взірцем віри, на кшталт римського сотника, по суті язичника, це часто стає справжнім шоком.  Втім, це може бути несподіванкою лише для нас, коли ми буваємо занадто зосереджені на власній «духовності». Проте для когось подібний приклад може стати одкровенням, добрим уроком і нагадуванням про те, що не треба занадто високо підносити себе.

Віра римського сотника також нагадує нам про власну віру, а саме про об’єкт нашої віри: Господа Бога. Яким ми собі Його уявляємо? У Назареті, на Своїй земній батьківщині Ісус «не створив там багатьох чудес через невір’я» співвітчизників (Мф. 13:58). Хіба люди в Назареті не вірили в Бога? – Звісно вірили, проте вони не могли прийняти того факту, що Бог міг діяти через їхнього земляка, раніше малопомітного «сина теслі». «До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1:11), – ці біблійні слова набули в цьому конкретному випадку буквального, просто вражаючого значення: люди не захотіли прийняти допомогу від Бога, самого Бога, бо Він не відповідав їх уявленням. З подібним ставленням Ісус стикнувся не тільки в Назареті, але й по всій Палестині.

З подібним Він стикається, на превеликий жаль, і донині, а все через те, що люди не хочуть прийняти Ісуса таким, Яким Він є: занадто багато світла в Ньому. Більшості людей набагато простіше вигадати собі власного бога, зробити його за власними мірками і поклонятися йому, ніж дозволити відкрити двері власного серця на стук Спасителя (див. Одкр. 3:20).

Римський сотник жив у Капернаумі, де Спаситель здійснив багато чудес, можливо він сам був свідком одного чи декількох з них, що укріпило його віру в дивовижну силу Равві з Назарету. І особливість віри римського сотника полягала в тому, що він прийняв Ісуса таким, Яким Він відкрився людям: «благим і лагідним» (див. Пс. 85:5). Сотник побачив те, що більшість просто побачити не захотіло, і саме це Ісус поставив у приклад нам усім.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 4 неділя після П’ятидесятниці