Що повинні остерігатися люди, які встали на шлях спасіння

(Слово св. Єфрема про непокору)

Коли хтось наважиться цілком присвятити себе Богові, то, звичайно, після певного часу подвигів, що з такою людиною відбувається? Передусім вона починає знаходити незвичайну солодкість у молитві; потім, чим більше стане наближатися до Бога, тим глибше почне усвідомлювати свою колишню гріховність і розкаюватися в ній. От тут і потрібна крайня обережність і обачність. Як тільки такий початківець стане наводити на пам’ять свої колишні гріхи, почне їх виправляти подвигами покаяння, молитви, посту, і т. д., так відразу з’являється диявол зі своїми навіюваннями і підступами. «Так житимеш, – стане нашіптувати він, – дійдеш до безумства, скоро помреш» і т. п. І дуже часто піддається людина таким навіюванням ворога і починає ставати у своїх подвигах все слабкіше і слабкіше і, нарешті, зовсім падає. Ні, християнин чинити так не повинен. Взяв на себе подвиг, узяв хрест, і неси його, і йди з ним до кінця, інакше пропадеш.

Св. Єфрем про ченців каже, наприклад, наступне: «Якщо якийсь брат прийде в монастир і не буде уважний до самого себе, диявол погубить його неодмінно. Він починає вселяти йому злі думки, кажучи: «Навіщо тобі вправлятися в чеснотах, працювати і знемагати, коли подяки немає? Хіба по своїй волі ти прийшов у монастир? Адже так для тебе обставини склалися і нужда тебе змусила ченцем бути, а інакше ним ти б ніколи і не був. Не працюй, тобі за це нічого не буде». Такі помисли вселяє диявол ченцеві, маючи намір ввести його у відчай. І якщо брат піддається таким злим наклепам ворога, то починає вдаватися до недбальства і безстрашності, починає перечити і старшим, і молодшим, і вдаватися до зайвого сну. Якщо ж коли що і зробить добре, то кається, що марно зробив це. Часто ремствує, морально розтліває себе і губить. Замість того щоб постійно трудитися в чеснотах, він чинить навпаки. Замість того щоб роздумувати про користь посту і молитви, він вимовляє безглузді слова і, таким чином, віддаляється від всякого добра. Він забуває, що тільки подвигами і зусиллями людина набуває собі від Господа вічного спокою. «Тому, – робить висновок св. отець, – намагайтеся праведно жити, не забувати про покаяння і добрі справи творити без лицемірства».

Що сказане св. отцем про ченців, то слід розуміти про всіх, які, вступивши на рятівний шлях, скоро знову звертають з нього, слідуючи навіюванням диявольським. Тому, коли візьметеся за справу спасіння, як можна частіше наводьте собі на пам’ять слова Спасителя: «Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк. 9:62), і слова апостола, що «диявол ходить, рикаючи, наче лев, i шукає, кого б пожерти» (1 Пет. 5:8), і не забувайте, що він нікого не залишає в спокої, найбільше тих, хто вступив на шлях чеснот. Пам’ятайте, що тут, на землі, ми як би воїни, поставлені на битву. Постійно матимемо напоготові зброю, вказану нам у слові Божому, і з ним виходити на зустріч нашому ворогові. Призвемо на допомогу благодать Божу, і ми переможемо ворога. А перемігши і залишившись вірними Господові до кінця, отримаємо ту нагороду, яку Господь обіцяє переможцям. «Переможцеві, – каже Він, – дам сісти зі Мною на престолі Моїм» (Одкр. 3:21). Амінь.