Як зрозуміти, що піст проходить не марно?

– Як бути, якщо піст став звичною дієтою, перетворився на формальність? У чому має бути різниця між звичайним часом і часом посту, окрім різниці в їжі?

– Передусім, корисно згадати, що тілесний піст – не споживання їжі чи харчові обмеження – не є самоціллю, це всього лише засіб для того, щоб легше було робити важливіші справи: навчитися дисципліні підпорядкування нижчого вищому, зберегти кошти для допомоги тим, хто цього потребує, привернути більше уваги молитві, випробуванню своєї совісті і молитовному пошуку шляхів до виправлення своїх духовних недоліків.

Найсильніший засіб для цього виправлення – справи милосердя. Без зусиль такого роду, як мені здається, взагалі неможливо говорити про якесь богоугодне і не формальне проведення посту. Немає доблесті в тому, щоб не їсти, вона в тому, щоб робити добро. Адже навіть акцент на своїх гріхах і пристрастях без служіння ближнім, допомоги тим, хто має потребу стає якимсь егоїстичним самобичуванням, позбавляє життя християнина найсильнішого засобу подолання своїх гріховних пристрастей.

– Як зрозуміти, що піст проходить не марно?

– Як і все інше в житті, дерево пізнається за плодами. Чи вдалося змістити центр свого життя із “себе-любимого”, розширити своє серце, щоб і ближнього любити і служити йому, нарешті, стати ближнім, як це зробив милосердний самарянин у відомій притчі? Чи вдалося побачити в собі те, що заважає духовному зростанню, підпорядковує, сковує, знекровлює наше життя (наприклад, якась гріховна пристрасть і залежність на кшталт пияцтва, паління)? Чи вдалося зрозуміти, що Спаситель саме для того і втілився і помер за нас, щоб дати нам можливість від усього цього зла в собі позбавитися? Чи вдалося, нарешті, почати йти за Ним не лише на словах, не лише протистояти і ухилятися від зла, але і робити добро? Чи з’явилася в нашій душі вдячність Богові, надія на Його допомогу, рішучість самім наслідувати Його в милосерді, любові, терпінні? І багато інших питань такого роду варто собі задавати під час посту, тоді буде мотивація для духовного зростання.

– Якщо під час посту відчувається суцільне роздратування, втома – чи означає це, що потрібно в чомусь ослабити піст?

– Коли перекопується ґрунт у саду, на поверхню нерідко потрапляють досі приховані і не завжди красиві і приємні для запаху предмети і істоти. Дія породжує протидію. Втома і роздратування під час посту бувають і від зміни звичної їжі та розпорядку життя, тобто це побічні ефекти однієї з цілей посту – відміни “рутини”, життя за звичками, багато з яких для нас небезпечні. Крім того, здавна відомо, якщо в нас є якісь гріхи і ми в них розкаюємося, починаємо з ними боротьбу, уникаємо їх повторення, є велика небезпека заміщення цих “розкаяних” гріхів іншими, іноді більш небезпечними. Наприклад, майже будь-який гріх можна “задавити” гордістю чи марнославством, при цьому щиро вважаючи, що ми перемагаємо.

Дуже корисним прикладом, наочним образом нашої душі може бути сад, який нам залишили для нагляду. У ньому багатий, родючий ґрунт, у ньому джерело води, а зверху світить сонце. Якщо в цьому саду нічого не саджати, він сам заросте бур’янами, і, в кращому випадку, безплідними, а часто отруйними плодами. Якщо бур’яни просто прополювати, можна мати тимчасовий успіх, але перемогти неможливо: коріння їх залишається в родючому ґрунті, а насіння розсіяне скрізь.

Мета ж існування цього “саду” полягає зовсім не в тому, щоб зайняти садівника прополкою, а в тому, щоб принести багатий урожай плодів, як у відомій притчі Спасителя про виноградник. Іншими словами, потрібно на місце вирваного бур’яну саджати родючу рослину, на місце гріха – чесноти, щоб сили нашої душі не живили бур’ян, а давали плід.

Так от, роздратування, туга і втома під час посту можуть бути також ознаками того, що ми тільки робимо вигляд, що міняємося, ми “косимо” наші гріхи і недоліки, але нічого натомість не саджаємо, ходимо по колу, витісняючи одні пристрасті другими. Ліками тут може бути праця, реальна робота, реальна допомога і служіння комусь, перехід до культивації чеснот, зміцненню своєї волі в творенні добра, узгодженні своєї волі з волею Божою.

Автор: священик Алексій Чумаков