Час і вбивця

Той самий годинник з піратом

Є на Афоні такий знаменитий монастир – Ватопед. А в ньому, на будівлі головного храму – вежа з годинником. Біля величезного циферблату на стіні розташована дивна скульптурна фігура з кольорового каміння. Якийсь темнолиций озброєний воїн. Я поцікавився в бувалих паломників – хто це. Виявилося – африканський пірат. Тоді прибережні обителі були ласою здобиччю для морських розбійників. Увірвавшись у монастир, пірати вбивали всіх, хто потрапляв їм на очі.

Мабуть, тому і встановили ченці фігуру такого безжального вбивці поряд з годинником: підвів очі, щоб подивитися, яка година. А біля циферблату – ця втілена смерть з кривим мечем у м’язистій руці. Слава Богу, пірати давно вже не нападають на Ватопед. Але цього – кам’яного – ченці залишили. Щоб при кожному погляді на годинник, не забувати – кожна секунда неминуче наближає людину до смерті.

Там, на Афоні я відкрив для себе досить просту істину. Яка, проте, ніяк не хоче затримуватися в голові надовго, навіть коли її збагнеш. А істина така. Скільки разів у своєму житті я казав або думав щось на кшталт “як би час убити?”, – маючи на увазі якийсь часовий проміжок до важливої події. Адже насправді все відбувається зовсім навпаки. Це він, час, вбиває мене постійно, з моменту мого народження. І жодних особливих способів йому для цього винаходити не треба. Він просто йде собі і йде. Цокають годиннички – тік-так. Маятник – туди-сюди. А десь там, попереду – та сама секунда, яка співпаде з останнім ударом мого серця.

І час, немов потяг без машиніста, везе мене до цієї останньої станції. Ні на стоп-кран натиснути, ні зіскочити на ходу, ні попросити зупинитися десь на лісовому полустанку чи хоч би їхати трохи повільніше. Жодних варіантів взагалі. Швидкість – шістдесят хвилин на годину. Зупинка – лише кінцева. Де спочатку – довідка про смерть від втомленого лікаря, потім – дерев’яний ящик і наприкінці – два метри землі згідно санітарних норм.

От що таке – час. Про який я звик думати і говорити, ніби – “вбиваю” його.

Як же – убив. Себе ти убив, братику, а не час. Просадив дві години за комп’ютерною іграшкою – дві години життя в себе відняв. Витратив тиждень на перегляд вечорами якогось серіалу – усе. Назад не відмотаєш вже. Цей потяг їде лише в один бік. До тієї самої секунди, де назавжди закінчаться для мене всі ігри, серіали і інші способи вбивання часу.

Мабуть, треба на всі свої електронні пристрої поставити зображення ватопедського пірата. Ну чи щось подібне. Щоб не забував, що таке – час. І хто з вас кого вбиває, коли витрачаєш його на всяку нісенітницю.

Автор: Олександр Ткаченко