Труди життєві тоді нам користь приносять, коли ми на них просимо Боже благословення

(Слово про двох сусідів, як добре ходити в церкву і молитися.)

Багато між нами багатих, багато і бідних, і це недивно; але от що гідне зауваження: інший усе життя своє працює – працює, мучиться день і ніч, але все в нього і робота не виходить і при всіх зусиллях він з нужди вибитися не може, а інший і менше його знає по роботі, і менше працює, але все більше добуває його, і щастя і достаток так і течуть до нього. Чому це? Так, у деяких випадках, звичайно, зрозуміти це важко, але в деяких справа просто пояснюється.

Два мирянина, що були сусідами, добували собі хліб насущний шитвом одягу. Один з них мав багато дітей, дружину, утримував окрім них батька і матір і мав звичай щодня ходити до церкви. Цей без нужди, з допомогою Божою, годував свою численну сім’ю. Сусід же його незрівнянно краще знав своє ремесло, у церкву не ходив, а працював навіть і у свята, але і одного себе прогодувати не міг. Цей другій позаздрив першому і раз з гнівом сказав йому: «Звідки і як багатієш ти? Я незрівнянно більше працюю тебе, а все-таки зубожів. Чому так?» Перший і відповідає йому: «Я тому багатію, що щодня ходжу в церкву і на шляху до неї знаходжу загублене на дорозі золото. І якщо хочеш зі мною постійно ходити до церкви, то, мабуть, я згоден золото, що знаходжу, ділити з тобою». Бідний мирянин повірив і також став щодня відвідувати Божій храм. Що ж? Хоча він ніколи жодного золота на дорозі і не знаходив, але теж незабаром набув достаток. Тоді перший сказав йому: «Чи бачиш, брате, скільки ходіння в церкву принесло користі і душі твоїй і як тебе збагатило? Але повір мені, що і я не заради золота, якого ніколи не знаходив на шляху, відвідував церкву, а відвідував тому, що вірував словам Господнім: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33), і вони виправдалися на мені. А якщо я і сказав тобі про знайдене мною золото, то і в цьому, як бачиш, не схибив, бо дійсно, через ходіння в церкву, обоє ми: і ти, і я, набули все потрібне нам».

Цей приклад у багатьох випадках пояснить нам причину того, що одні і багато працюють, але ніяк на виб’ються з нужди, а інші і при меншій праці благоденствують. Перші сподіваються на свої сили, а останні на Бога; перші без благословення Божого працюють, а ці щодня за правило вважають просити його.

Так, справедливо каже слово Боже: «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа. Даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон» (Пс. 126:1-2). І учить навпаки, «що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра» (Рим. 8:28). Значить, треба зрозуміти з цього, як важлива і потрібна допомога Божа в наших трудах, і завжди молитвою просити її. Істина відома: коли кого Бог благословить, усе в того добре буде; не благословить, скільки ти ні працюй, скільки ні трудись, тільки себе погубиш, а користі не отримаєш. Амінь.