Проти гордості

(Слово про величавих і тих, хто підноситься.)

Відомо, що від гордості загинув і вищий з ангелів Денниця зі своїми прихильниками, а рівно і те, що гордість була причиною падіння і наших прабатьків. Спокусили останніх слова диявольські: «Будете, як боги» (Бут. 3:5) і от через гордість і непослух Богу з’явився, і заповідь Божа порушена, і засудження за гріх на смерть, і вигнання з раю сталося. Приклади ці, як доказ того, що гордість є найбільше зло, здавалося б переконливі; але, на жаль, далеко не всі ними користуються. Багато ще і тепер можна зустріти людей з пихою на обличчі, з гордістю в серці. Багато і тепер є, що мріють: «Зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мійзійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього» (Іс. 14:13,14). Жалюгідна помилка! «Горе, – каже Ісая, – тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!» (Іс. 5:21). І дійсно горе ним! Бо Бог їм противиться, і людям часто вони бувають нестерпні і жалюгідні. Чи встоїть, наприклад, гордий у нещасті? Ніколи. Так, горе ним!

«Мерзенний, – каже слово церковне про величавих і тих, хто підноситься, – мерзенний перед Богом і людьми всякий, хто підноситься. Початок людського гріха є гординя, і той, хто тримається її, мерзенний усім і наприкінці абсолютно відпадає від Бога. Серце гордого не має розчулення. О, убога людино, заради чого підносишся? Адже ти земля і порох. І що безумніше за гордого? Того, хто підноситься і величається, нічому більше і уподібнити не можна як мильній бульбашці. О, гордий, пізнай свою помилку! Адже ти смертний, а мрієш про себе, що ніби вічно житимеш. Високо подібно до орла думкою париш, але Господь каже, що і звідти тебе повалить, бо Він гордим противиться, і очі величавих упокорить і віддасть подяку гордим. Тоді тільки вони і розкаються, і скажуть: яку ж користь принесло нам величання наше? І що, багатство з гордістю допомогли нам? Минули вони як тінь, а ми до вічної муки підпадаємо. Чи не так же, браття, що гордим дійсно горе? Бути гидким Богові, бути мерзенним людям, бути жалюгідним у самому собі, що може бути жахливіше за подібне становище?

Нехай же горді упокоряться цим і на закінчення послухають, що каже для них святитель Тихон: «Чим блукати тобі, – учить він, – по чужих тобі висотах і дивитися з презирством на інших, дивися краще долу, частіше звертайся до рідної землі, яку зневажаєш; «бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3:19), – і твій прах буде зневажений. Твоєму погляду відкриються місця смертного спокою, це кладовища; розпізнай же, де тут лежить цар і де воїн, де славний і неславний, багатий і убогий, сильний і немічний, благородний і простий, вчений і некнижний, – розпізнай і разом хвалися тут своїм благородством, звеличуйся своїм розумом, величайся красою, багатством, честю, обчислюй пройдені тобою класи і отримані відзнаки… – О, бідне ти створення! Бідне як за початком життя, так за продовженням і кінцем!». Амінь.