Люби – і роби, що хочеш!

Два простих правила

Є речі, які є основними, головними в нашому житті.

Церква не зводиться до схоластики чи сукупності якихось діалектичних прийомів. Вона не відволікає на цю твою увагу, не каже: «Зараз потрібно робити так, а потім – от так, і давай подивимося, що написано по цій темі! От, значить, так і треба робити». І починається – у голові паморочиться, почуваєш себе ніби в Старому Завіті, де на кожен крок доводиться сотня правил, так що живеш і трусишся, як би що не порушити, – постійний стрес.

«Ні! – каже Церква. – Господь подарував вам свободу, щоб ви були не рабами, а вільними людьми, які твердо стоять на власних ногах».

Так, але як же бути в такому от випадку? І в такому?

«Для цього, – каже Церква, – щоб ви не плуталися, Я даю вам кілька основних правил. І якщо їх виконуватимете, усе інше прийде саме собою».

Перше. Навчися любити. «Люби – і роби, що хочеш», – каже блаженний Августин.

Усе просто. Церква не учить: «Коли приїжджає свекруха, кажи їй те і те». Ні. Коли любиш людину – навіть якщо з нею непросто, – любов навчить, як поводитися з нею. Це неважко.

Якщо я люблю, то можу провести хорошу передачу, можу правильно відповісти на запитання, дати вірну пораду на сповіді – бо любов, як учать святі отці, дарує осяяння і знання.

Любов просвічує, дає можливість правильно зрозуміти іншу людину, пізнати волю Божу – бо душа, сповнена любові, тісно стикається з Богом, Який є любов. Бог – любов, ти – любов, ви входите в зіткнення один з одним і починаєте спілкуватися. Так пізнається воля Божа.

Друге правило. Навчися сповідуватися. Навчися вимовляти свої гріхи перед священиком – як на прийомі в лікаря, коли, засукавши рукав, пацієнт показує рану на руці і каже: «От тут болить. Я впав, поранився, і тепер тече кров, нагноєння». Кажи про все, що тебе турбує, відкрий свої рани – маленькі, великі, – розкажи про них.

Ходити в церкву, сповідуватися, любити. Усе просто. Так сказав мені один літній чернець у монастирі преподобного Діонісія на Афоні. «От такі прості істини, – сказав він. – Передай це іншим людям».

Це дуже допомогло мені в житті.

Під час Літургії душа куштує хліб, зміцнюється. Божа благодать зміцнює тебе, і починаєш твердіше ступати по землі. І одна справа – слухати мене тут, а інша – піти на Літургію, щоб благодать облила тебе від ніг до голови. Радіопередача не виділяє Божу благодать – так, як це відбувається на Літургії, – бо на Літургії ми бачимо святу Чашу з Пресвятим Тілом і Кров’ю Господа нашого.

Доторкнися до Нього

Євангеліє – це запрошення на шлюб, шлюб Господній. А що це за шлюб? Свята Євхаристія. Ми приходимо і кажемо: «От Жених, тут!» А наречена? Це твоя душа. Жених і наречена – хіба це не шлюбний бенкет? І коли читаєш Священне Писання, слова Христові, – це Жених кличе тебе на Свій бенкет, за Свій весільний стіл, шлюбну трапезу. І якщо ти не йдеш, то якими б священними не були слова Євангелія, їх недостатньо.

Улюблені брати наші – приміром, протестанти – ретельно вивчають Новий Заповіт, у них такі хороші бесіди, проповіді, але де ж Тайна Вечеря? Тобто люди отримують запрошення на Весілля, але не йдуть. Не йдуть розділити радість, не йдуть на бенкет, не куштують святкової трапези. Залишаються голодними.

Знаєте, чому? Бо якщо постійно отримувати запрошення, але нікуди не йти, радості не відчуєш. Тебе не буде на фото, не буде на відео, ти не спробуєш смачних страв, не обіймеш Жениха, Наречену, не відчуєш радісної атмосфери свята. Правда.

А ми слухаємо Господа, але, приходячи на Літургію, вже не просто слухаємо Його, а торкаємося до Нього, з’єднуємося з Ним, причащаємося з Ним.

Любов, упокорювання, Божественна Літургія, Святе Причастя – якщо ти готовий, якщо посповідувався, отримав необхідні настанови від духівника, то приймаєш участь у Таїнстві.

Твоє тіло пахне землею

У Ліствиці говориться, що навіть якщо людина піднялася на найвищу сходинку, не можна припиняти благати Бога про відпущення гріхів. Не переставай почувати себе грішною, убогою людиною; не забувай про відповідальність за свої вчинки; не забувай, що ти обмежений.

Навіть якщо пройшов усю Ліствицю – ти людина.

Твоє тіло пахне землею. Ти – земля, бруд і порох, як би високо не піднявся.

Ні в чому не можна бути упевненим. Тому будь упокореним: упокорювання дає упевненість. Той, хто внизу, може піднятися високо; а хто високо – дивися, як би не впасти. Хороша річ упокорювання. І молитва.

Ніколи не можна переставати молитися, навіть якщо світу приходить кінець. «Але в мене немає часу!» Скажи просто: «Господи, помилуй мене! Я люблю Тебе, допоможи мені, не залишай мене! Візьми життя моє в руки Твої, Господи! Я все вручаю Тобі – своє життя, дітей, здоров’я. Господи, врятуй мене, я хочу любити Тебе, жити для Тебе!»

От так. Чому ти постійно скаржишся, що не встигаєш молитися? Не можеш довго – добре, молися коротко. Живи Богом, відчуй Христа в собі в цю мить, коли вимовляєш Його ім’я – Господи Ісусе Христе, помилуй мене!

Відчуй Його в собі, нехай ім’я Христове оп’яняє твою душу! Злитися, з’єднатися з Ним, стати одним цілим. Вимовляй ім’я Христове.

А замість цього від тебе тільки і чутно: «Немає часу, немає часу». Чому?

Один літній священик якось запитав мене:

– Отче, скажи, до тебе на сповідь приходила колись людина із словами: «Отче, мені так багато треба молитися, що я не устигаю нічого приготувати! Я молюся так багато, що не устигаю працювати! Так часто читаю Євангеліє, що не устигаю поїсти!»

– Ні, такі люди до мене не приходили, – відповів я.

– І до мене теж, – сказав він.

Але хіба це, навпаки, не норма – прийти і сказати подібне? Більше б таких «божевільних». Божевільних? Взагалі це має бути абсолютно природною потребою. А в нас усе навпаки: «Якщо встигну все приготувати, помолюся. Якщо зможу виспатися, піду в церкву», – от як ми кажемо. А це помилкова, докорінно невірна позиція.

Тому я і кажу, якщо людина почне правильно сприймати деякі речі, ставлячи їх на перше місце – туди, де вони і мають бути, – то все інше поступово прийде в норму саме собою.

Коли мені усе набридло, я побачила Бога

Це як неправильно застібати куртку: якщо верхній ґудзик застебнути на другу петлю, то останній ґудзик бовтатиметься. А почнеш застібатися в правильній послідовності – усе буде гаразд.

Так і з молитвою. «Помолюся, а потім поїм. Помолюся і піду на роботу». Молитва має бути твоїм життям, саме вона має бути основним джерелом доходу. Тобто як це? Які можуть бути прибутки, якщо не крутитися, не поспішати на роботу із самого рання? Так, але на те, щоб крутитися і поспішати, дорогий друже, треба Боже благословення. Потрібні сили, здоров’я, благодать Божа. Варто Господові на хвилину відвести від нас погляд, як мовиться в Псалтирі, і вся наша метушня, усі зусилля зведуться до лікарняного ліжка. І гроші, зароблені за рік, підуть на оплату тижневого перебування в лікарні. Розумієш? Отже краще без цього.

Правда, і в лікарні може статися те, про що мені якось написала одна жінка: «Коли я лежала в лікарні, то вперше відчула Бога. Я цілими днями дивилася в стелю, дивилася на лампи, штори, стіни – і все це мені так набридло, що я вирішила підняти очі вище. І побачила Бога».

Бачиш? Коли усе гаразд, ти не молишся. І Господь каже: «Дитя Моє не розуміє, куди йде, куди біжить». І ставить твоє життя на невелику «паузу». Один «дзвіночок» – ти не реагуєш; другий – знову немає реакції. Нарешті, ляпас – знову нічого. Інший ляпас, сильніше – людина все одно не розуміє остаточно. «Ну, тоді в лікарню ненадовго», – каже Господь.

І от ти лежиш у лікарні, дивишся на те, що відбувається навколо, і бачиш, що дійсно являє собою людина, і починаєш думати про сенс життя, свої проблеми і про те, яким невдячним ти був, поки не захворів.

«Господи, – кажеш ти, – якщо я видужаю, то вдень і вночі дякуватиму Тобі! Що ж таке! Не можу більше лежати тут! У мене все затекло, оніміло». А пам’ятаєш, скільки років ти вільно рухався? Хіба ти дякував за ці роки? Ні. А тепер, на лікарняному ліжку, ти зрозумів, що, коли можеш ходити – треба дякувати Богові.

От і молодець. Ти зрозумів дуже важливу річ. І в лікарні сталося зцілення – передусім не тіла, а душі. Ти видужав душею. Якщо ти зрозумів, що здоров’я – це дар, ти великий молодець. Видужав і тепер кажеш: «Дякую!»

Коли з головним – повний гаразд, усе інше складається добре саме собою. Тому люби Христа!

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)