Помолитися на самоті

Сьогодні ми поговоримо лише про один вірш: “Він зійшов на гору помолитися на самоті” (Мф. 14:23).

По-перше, варто усвідомити цей несподіваний, можливо, факт: Ісус молиться. Ні, ми, звичайно, знаємо, що Він не раз звертався до Отця; ми пам’ятаємо Його первосвященицьку молитву в Євангелії від Іоанна (17 роз.); пам’ятаємо і слова, сказані Небесному Отцю на хресті. Усе це добре відомо. Але тут ми розуміємо, що Ісус, сам будучи Богом, відчував найсильнішу потребу в молитві. Кому? Богу. Богу-Отцю. Парадокс? Зовсім ні. Зрозуміло, якщо ми розуміємо під молитвою випрошування того і цього – матеріального чи навіть духовного, – то дійсно незрозуміло, навіщо Бог молиться Богу. Але якщо молитва для нас – спілкування з Тим, Хто незмірно вищий за нас, але Хто, незважаючи на це, любить нас і жадає любові у відповідь, – тоді ми зрозуміємо, що Ісус не міг не молитися Своєму Отцю. Бо Він любив Отця, і Отець любив Його.

По-друге, звернімо увагу на вираз “на самоті”. Це якраз нам дуже зрозуміло. Серед читачів цих рядків, ймовірно, є найрізноманітніші люди, але є в більшості з нас дещо більше: нас оточують люди. На роботі, у міській товкотнечі (якщо ви, звичайно, житель великого міста), нас окликає з усіх боків телебачення, реклама, ми завалені листами, запрошеннями. Удома – домашні, а вони – відомо хто.

Але навіть якщо людина живе одна, так важко побути на самоті із собою. Бо для цього мені треба скинути з себе все те, що мною не є. Відкинути думки, які товчуться, – зазвичай безцільно – у моїй бідній голові. Зірвати із себе маски, в яких я граю свої соціальні ролі. Вигнати з душі лицемірство, яке підсовує мені замість мене когось іншого, – білого і пухнастого, але вражаюче нудотного. І в усій голизні, беззахисності, відкритості душі – з’явитися перед Творцем.

Про що молитися в цю мить – мить сходження на гору, на вершину духу? Ми самі це зрозуміємо. Власне, просити ми нічого, швидше за все, не будемо. Адже Господь і так знає нашу потребу раніше за прохання наше. Найкраще просто помовчати. Тим більше, що для більшості з нас це дійсно мить, яка трапляється не так вже багато разів за все наше життя.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 9 неділя після П’ятидесятниці